Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

третій день кульгавий з побратимами зібралися рушати назад і прийшли до монастирської брами попрощатися з панною. Дарина вийшла до них і попросила кульгавого переказати лицареві, який прислав їй подарунок, що вона дякує йому від щирого серця і що за його бажанням прибула в монастир, щоб він знав це й пам'ятав...
— Та ще ось що перекажи: над цим монастирем нависло лихо, і кожної хвилини над беззахисними черницями можуть вчинити звіряче насильство.
— Це правда, — хитнув головою кульгавий. — Сторож нам такого наговорив, що аж серце похололо!..
— Ну, отак і передай, що панна чекає.. — закінчила Дарина. — І що без охорони їй страшно вертатися, що вона, мовляв, рада, дякує і чекає.
Тихо потекло життя Дарини в схованому від житейських бур і хвилювань монастирі. День проходив у молитвах, церковному співі й побожних розмовах. Розкішна природа й молитовний настрій гоїли душевні болі, гасили вогонь у крові й наповнювали серце дівчини лагідним, примирливим почуттям. Та коли вночі монастир поринав у тихий сон і в тісній келії, освітленій тільки тремтливим вогником лампади, западала насторожена тиша, тоді прокидалися в голові Дарини бентежні думи й летіли далеко-далеко за стіни монастиря, через ліси, до її найдорожчого друга, до дивного лицаря, який уявлявся їй в ореолі слави, з булавою в руці. До нього простягалися з вдячним захопленням тисячі рук, звільнених од тяжких кайданів... А вона, вона стояла там, не зводячи з нього очей, і палала від щастя... І серед незліченного натовпу лицар впізнавав її, і йшов до неї, і говорив голосом, що тремтів од хвилювання: «Ось вона, обраниця мого серця, дружина моя на все життя!»
Але світлі картини часто змінювалися похмурими, уява малювала Дарині її героя порубаним, умираючим десь серед поля чи скривавленим і розтерзаним катами на тортурах. Тоді вона схоплювалася з постелі й кидалась із палкою молитвою до розп'ятого бога...
Тільки коли лунали удари дзвона, що сповіщав про північ, і нічний сторож клепалом починав будити луну, тільки тоді влягалися сполохані Даринині думки, і вона склепляла стомлені очі.
Та чим більше минало днів, тим сумніше ставало дівчині. Болюче питання — де Найда, що тепер з ним, чи він очікує слушного часу, чи вже кинувся у вир кривавої розплати, — невідступне стояло перед нею не тільки в нічній тиші, але й під час спільного моління в храмі; а замкнуте життя в цих глухих стінах, схованих у глибокій долині за неозорими лісами, не давало на те запитання ніякої відповіді.
Минув тиждень; він не приніс сюди із зовнішнього світу ні звісточки, ні листа, ні живої людської душі. Це починало гнітити й тривожити Дарину; адже вона вирвалася з Києва для того, щоб стати ближче до народної боротьби, стежити за її розвитком, жити її тривогами, навіть брати в ній участь, — і раптом потрапила в таке місце, куди зовсім не доходили звуки життя і звідки вибратися було майже неможливо. Досада почала заповзати в Даринине серце, досада, яка межувала з відчаєм. Невже вся її місія обмежиться цим монастирем? Велична ідея визволення Правобережної України й возз'єднання її з другою половиною, для створення великого цілого, — ось що цілком полонило дівчину. І раптом вона виявиться відрізаною од боротьби, замкненою на німому кладовищі безцільно й даремно, бо вплив її на двох непевних сестер здається сумнівним, а в разі прямого насильства і розбою хіба могли б принести якусь користь її кволі руки...
Дарина сказала матушці Серафимі, що їй вкрай потрібно якомога швидше повернутися додому чи принаймні в Мотронинський монастир, звідки жвавішими були зносини з Києвом; але стара рішуче не пускала дівчину саму без належної охорони, побоюючись нападу польських розбійницьких ватаг, яких з кожним днем ставало більше. Сторож, котрий мав зв'язок з сусідніми висілками й хуторами, щодня доповідав ігумені про нові криваві вісті, які долітали в його хату з лісових околиць. Нарешті ігуменя вирішила послати в Мотронин до отця Мельхіседека гінця з листом. В листі Дарина просила його превелебність прислати за нею, якщо знайдуться в монастирі чи його околицях вільні люди, хоча б чоловік із десять охорони, а ігуменя повідомляла, що довкола Лебединського монастиря нишпорять конфедерати і якщо не буде прислано озброєної допомоги, то нападу можна чекати кожної хвилини. Минуло кілька днів, а з Мотронина не було відповіді, й сам посланець пропав безвісти; вирішили, що він потрапив до рук поляків і, певно, загинув. Коли це й справді так сталося, то небезпека, яка загрожувала затворницям, ще збільшувалася: адже відібрані листи виказували їхню цілковиту безпорадність і беззахисність, а прохання прислати озброєну охорону могло тільки спонукати ворогів до нападу...
Та поки що в монастирі було тихо, глухо, тоскно. До Дарини почав підкрадатися розпач...
Якось пізнім вечором, коли черниці виходили з церкви і останній звук дзвона, хвилюючись, летів удалину, де згасав у сизій імлі, хтось енергійно постукав у браму. Пізній нетерплячий гість у такий

Останні події

21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая


Партнери