Завантажити

монастир — брехня, мерзенна брехня! — вигукнула обурена панна. — Поки й світ стоїть, руські не зрадять своєї віри! Розбійники ляхи можуть вирізати благочестивих, спалити храми, та немає в світі сили, яка б змусила нас зрадити свій народ і перевернутися на підлих латинян.
Обидві жінки, що, згорбившись, сиділи на лаві, від останніх слів Дарини пересмикнули плечима й схопилися з місця. Почувся шепіт, і дівчина вловила в ньому щось дуже схоже на "пся крев". Та через мить жінки знову впали в апатію.
— Що з вами? — підозріливе спитала Дарина.
— Ох, морозить і трусить... Зовсім погано! — застогнала одна з селянок. — Чи не огневиця, бува?
— Не гнівайся на нас, ясна панно, — додала, стогнучи, друга. — За що купили, за те й продаємо... Люди брешуть, то й ми брешемо... А звісно, руський люд благочестивий, не те що католики... Та я б сам... — тут селянка, наче подавшись, закашлялась.
Дарина встала. В цю мить до келії ввійшли сестри Євлалія і Вероніка з ковдрами й подушками в руках.
— Я до себе візьму одну хвору, — промовила Вероніка.
— От і добре, — всміхнулася Дарина й вийшла з келії.
Нічна прохолода, напоєна тонкими пахощами й вологою, остудила її розпашіле обличчя й дала полегкість грудям. Дівчина зупинилася, щоб надихатись живлющим повітрям і обміркувати, що діяти далі. Ці втікачки своєю поведінкою і розмовами одразу збудили в неї підозру, а тепер ця підозра перейшла в упевненість, що вони зовсім не селянки, а тільки прикидаються й брешуть, і що навіть, можливо, вони й не жінки... А коли так, то це — вороги!
В цю мить хтось виглянув крадькома з келії і відразу ж зник. Гаятись далі було годі, й Дарина швидко пішла до матері ігумені, щоб повідомити її про небезпеку й вжити завчасу якихось заходів.
Стара була ще на молитві. Коли дівчина сказала їй про свої підозри, вона жахнулась. Негайно розбудили матір економку і матір казначею. На короткій раді вирішили негайно розвести селянок по інших келіях, приставити до них сторожу, попередити воротаря й послати його сина в сусідній виселок, щоб звідти ще вночі прибула допомога.
Спершу пішли до Євлалії... Та як же всі здивувалися, коли, відчинивши двері, побачили, що келія порожня; мати економка кинулась в сусідню келію до Вероніки, але й там не було нікого...
— Бийте на сполох! — звеліла ігуменя. — Біжіть до брами, щоб нікого не пропускали!
Дарина побігла до брами. Вона була напіввідчинена; а коло неї лежали воротар і його жінка...
Дівчина нахилилася, щоб розбудити їх, і потрапила рукою в теплу липку рідину: воротар і його жінка лежали мертві в теплій іще калюжі крові.
На страшний Даринин крик ігуменя з ключницею кинулись до брами, а сполохані дзвоном чернички спросоння заметушилися, не розуміючи, що трапилось, де небезпека, і шукали очима вогню...
— Господи, спасе наш! Що сталося? — волала перелякана ігуменя, підбігаючи до Дарини.
— Рятуйте! — кричала та в нестямі, піднявши вгору руки. До брами почали збігатися чернички.
Одна наблизилася з ліхтарем і освітила панну. Усі побачили, що в неї руки в крові.
— Зарізали! Брама! — не вгавала Дарина, показуючи рукою на прочинені ворота.
Черниці перелякано закричали, але всі спершу подумали, що лиходії поранили панну.
— На бога! Хто тебе поранив, дитино моя? — кинулась до дівчини ігуменя.
— Не мене!.. Воротар... жінка... зарізані... Брама відчинена!
Тільки зараз усі побачили трупи, що плавали в крові, й заціпеніли від жаху
— Замкнути ворота! — першою опам'яталася мати ігуменя й сама підбігла до брами, щоб допомогти черничкам у цій незвичній для них роботі. Слідом за ігуменею кинулася до важких воріт і Дарина. Та було вже пізно.
Греблею мчали до брами озброєні вершники. За мить дужі руки налягли зокола на ворота, й вони розчинились, примусивши кількох черничок відскочити вбік.
— За мною, діти, в трапезну! — твердим голосом промовила мати Серафима, звертаючись до закам'янілих черничок. — Там помолимося... На все божа воля! Без неї жодна волосина не впаде з голів наших!
Усі пожилиці монастиря, і старі і молоді, кинулися до трапезної. Із спотвореними жахом обличчями, заламуючи руки й б'ючи себе в груди, юрмилися вони навколо своєї матері; зойки, стогін та істеричні ридання нещасних черниць лунали під темним склепінням, освітленим лише однією лампадою.
— Зміцніться духом, діти мої! Настав-бо час постояти за нашу благочестиву віру та послужити відважно й твердо розп'ятому богові! Погляньте на цього божественного страдника, — ігуменя показала рукою на образ спасителя в багряниці й терновому вінку. — Погляньте, з якою усмішкою високої любові гряде він на хрест за гріхи наші, за спасіння наше" То чому ж тут лунають стогін і плач? Не ридати, а втішатися душею треба, благоговіти серцем, що господь сподобив нас постраждати в його ім'я: хіба може бути більше щастя, вище блаженство на світі? Розбійник, який увірував у Христа в годи'ну мученицької смерті,

читати