Завантажити

треба скоритися — це неминуче; щоправда, на те є один спосіб — але вона присяглася милосердному богові терпіти до останнього... Та й, крім того, сторожа її, напевне, буде пильна й завбачлива... Сара розплющила очі й уважно обвела ними свою кімнату. Її вразило, як усе змінилося навколо від учора: стіни зовсім оголилися, а вчора в них було понабивано багато гачків і цвяхів, на яких висів одяг і всяке домашнє начиння; шафу з ножами, виделками й посудом, котру вона бачила онде в тому кутку, зараз було винесено, одно слово — в кімнаті лишилося тільки два ліжка та один ослін, і спальня відразу перетворилася на камеру одиночного ув'язнення.
«Отак, — усміхнулася Сара. — Вони дуже заклопотані тим, щоб зберегти ув'язнену живою до приїзду головного ката... Але як полегшити тугу ув'язнення, як пом'якшити серця приставлених сторожів? Ривка хоч і жорстока, та її завжди можна було купити за кухоль меду, а от як тітка? Вона схожа на сову — і очі пронизливі, і ніс гачкуватий... Вчора вона була ласкава, а от сьогодні, після ради... О, якщо вона мене візьме в свої кігті, то не втекти мені...»
«От хіба що, — стрепенулася Сара, — мені одне лишилося: відтягти час, і на це в мене один спосіб — хвороба. Отже, треба всіляко не піддаватися лікуванню знахарки-тітки, а приспати її ласкою... І, крім того, треба на грізний час мати під рукою такий порятунок, котрий би кожної хвилини міг мене вирвати з рук катів... Це головне, головне! — захвилювалась вона. — Тільки так я зможу терпіти й спокійно ждати останньої хвилини».
Спинившись на цій думці, Сара стала спокійніша; молодий організм, підкріплений цілющим сном, знову сповнився життєрадісною бадьорістю, в серці зажевріли надії... Сонячний промінь, пробившись крізь щілину віконниці, вигравав у золотій куряві всіма кольорами веселки й сповнював кімнату ласкавим напівсвітлом. Навкруги панувала цілковита тиша, тільки з вулиці чи з двору чути було іноді задерикуватий крик півня та якась пташка підлітала до вікна, й видовжена тінь її то тріпотіла на протилежній стіні, то зникала.
Сара схопилася була досить бадьоро з ліжка, але зараз же змушена була сісти, бо ноги в неї і всі кістки дуже заболіли. Та все ж таки треба було одягтися, а сукня була порвана. Поволі підійшла Сара до дверей: вони були защепнуті з того боку. Дівчина постукала й прислухалася, але відповіді не почула. У сусідній світлиці, де приймала їх тітка, певно, нікого не було.
«Однак це зовсім незручно», — подумала Сара й почала голосно кликати до себе Ривку, в сусідню кімнату хтось зайшов, і за хвилину на порозі спальні з'явився батько з господинею дому.
Сара накинула на плечі велику хустку й покірно схилилася, ніби ждучи від мучителів, які ввійшли до кімнати, неминучих ударів. Бліде личко її ще більше поблідло, темні вії закрили очі.
— Хай буде мир над тобою, дитино моя, — лагідно промовив Гершко, урочисто простягаючи до неї руки.
Такий початок був вельми незвичайний, і Сара підвела очі на батька, щоб роздивитися краще вираз його обличчя. Довга стрілчаста тінь пробігла по її щоках і знову зникла: обличчя Гершка, незважаючи на лагідність тону, було суворе й таїло в зморшках своїх лють.
Сара покірно поцілувала простягнуту руку й здригнулась усім своїм худеньким тілом од внутрішнього холоду.
— Ти сирота, — говорив далі тим же тоном Гершко, — і тітонька Рухля найближча і єдина твоя родичка; ти її повинна шанувати й любити так, як свою, ох, небіжку матір, і кожне слово її мусить бути для тебе таке ж страшне, як божий наказ, викарбуваний на камені.
Сара здригнулася знову, й на темній крайці її повік блиснули дві чисті росинки.
— Не страшне, ні, — заперечила стара грубуватим, низьким, немов чоловічим, голосом. — Я не хочу, щоб Сара мене боялася. Я хочу її любити, як любила свою померлу дочку Дебору... Ой вей, яка вона була! Перша на цілий світ і розумом, і вродою... Ой мамо, що то була за дитина! — і Рухля витерла непрохану сльозу, висякавши при цьому й гачкуватого носа. — Ой сирітко, як тобі, — провадила вона, — не вистачає материнської ласки й теплого серця, котре б обізвалося з любов'ю на твої сльози, так і мені, старій сироті, не вистачає дитячої любові, яку нам бог посилає в нагороду за віру й за наші клопоти. От я тебе й хочу любити, як рідну дитину, і хай буде в тебе не страх до мене, а цілковита довіра й любов... — і Рухля підійшла до Сари, обняла кощавими руками її голову й поцілувала в чоло.
Сара впіймала руки старої і вкрила їх поцілунками, а тітка погладила по голівці свою нову дочку.
— Бачиш, і не заслужила ти такого щастя, — заговорив Гершко, — а милосердний наш бог, що виявив стільки ласки до свого обраного народу, бог Ізраїлів, котрого ти не раз зневажала, — він невичерпний у щедротах своїх і дарує тобі другу матір, дарує без плати, набір: ти це пам'ятай і не забувай! За таку ласку й ти мусиш заплатити чимось богові. Ой, твоє минуле, твої гріхи й провини, так само, як і твоє зрадливе серце, відомі твоїй тітці, як відомі

читати