Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

ізраїльтянко, — зітхнув Гершко й, звівши до неба очі, додав: — А Єгова заплатить тобі за добре діло сторицею.
— І заплатить Єгова через вас, шановний мій пурице. Я жінка бідна, убога, живу тільки милостинею й щедротами обранців божих...
— Добре, гіт, тільки проведи їх!
Єврейка низько вклонилася Ривці й Сарі на знак того, що вона готова служити їм.
Ривка встала, але Сара хоч і підвелася насилу, не могла рушити з місця. Ривка
з жебрачкою змушені були взяти її попід руки й повести, а правдивіше — майже
понести з гори вниз.
— Чого це вона в вас така хвора? — поцікавилась жебрачка.
— У дорозі захворіла... Лежала все... ну, ноги й попухли, — ухильно відповіла Ривка.
— Зо? Буває, буває... Ось у нашому містечку моя знайома теж довго лежала: так у неї ноги, як ось і в панночки, аж посиніли!
У цей час наші подорожні вийшли з-за скелі й пішли понад краєм кручі. Перед ними відкрився чудовий краєвид. Долина Дністра здавалася глибокою, прорізаною ущелиною, на дні якої вирувала й билася об скелі досить широка, але вся вкрита каламутною піною ріка. Протилежний берег був теж високий і горяний, але контури його лягали м'якими лініями й кучерявилися темною зеленню лісів, що задивлялися в воду. З височини, на якій стояли наші подорожні, було видно, що за смугою лісів розляглися смарагдовим оксамитом ниви, по яких подекуди пробігав світло-сріблястий полиск.
— Ой мамо, як гарно тут і страшно! — скрикнула Ривка.
— Чого страшно? — здивувалася жебрачка. — Тут, хвала богові, спокійно й безпечно. Ми там, унизу, сидимо й до нас, через цей кам'яний мур, — показала вона рукою на високий, прямовисний кряж лівого берега, — не долітає ніякий шум, ніякий гвалт з гори й з інших боків... Ми там у ямі, як на тому світі. Хлопів у містечку мало, ми майже всі свої... Ну, й тихо! До нас докочуються чутки, нібито на горі бунтують хлопи проти панів, а пани наче зібрали конфедератів і ріжуть хлопів, палять їхні села, а де запопадуть, то й наших грабують та вішають... Такі страхіття розказують, мов ті кари єгипетські, або як за Гамана... борони, боже! — торохтіла говірка єврейка, обережно ступаючи краєм урвища. — А до нас ніхто й не заглядає... В нас онде й дороги путящої немає. Стрибай, як хочеш, із скель!
Слова єврейки, «що в цій ямі кінець світу», «що сюди ніхто й не загляне», били в серце Сари ножами, вина з тугою озиралася кругом і з жахом ступала тремтячими ногами, неначе кожен крок наближав її до відкритої могили... ні, не до могили, — вона б у могилу пішла з радістю від своїх катів, від їх нелюдських катувань, — а її ведуть у кам'яну в'язницю, звідки ніхто не визволить її, звідки не долинуть до дорогих людей ні зойки її, ні останній крик нерівної боротьби.
— Вус? Я не про ті страхи, — заговорила нарешті Ривка. — Від хлопських страхів пуриц мій втік, і, правду кажучи, кращого місця, більш прихованого немає на цілому світі! А я ось про що: про ці урвища, що й дна не видно, а коли йдеш, то в голові наморочиться, у вухах дзвенить і в очах зелені кола. Я ось про ці провалля... Ну що, коли зірватися тут, кісток не позбираєш!
— Авжеж, не позбираєш! — кивнула головою жебрачка. — Цієї весни зірвався он з того місця, що перед нами, а може, й з своєї охоти стрибнув, якийсь подорожній, — так до дна не долетів: розірвало його об гостре каміння на шматки, і знайшли на дні тільки шапку та ціпок...
Сара здригнулась і на хвилину зупинилася.
«А що, коли?.. І за мить усе щезне, всі страхіття, муки!» — промайнула в неї думка. Урвище було за п'ять ступнів.
— Ой вей! Замовкни! Не розказуй такого! Оно перелякала її... Та не встигла Ривка доказати, як Сара, зібравши останні сили, рвонулася й, вислизнувши з рук сторопілих супутниць, кинулася до прірви. Одчайдушний крик завмер на устах жінок; жах прикував їх на місці... Ривка бачила, як Сара хитаючись наблизилась до страшного урвища й кинулась туди, витягши руки вперед... Стара скрикнула й затулила очі руками, та через секунду її штовхнула жебрачка:
— Вона зачепилась, біжимо!
Коли Ривка відкрила очі, жебрачка вже була на краю прірви й, напружуючи всі сили, щось тягла.
— Допоможіть! Вислизає! — гукала вона, задихаючись.
Ривка підбігла до неї.
Жебрачка держала в руках край Сариної спідниці й намагалася вхопити ноги дівчини; мабуть, нещасна кинулась у провалля, не добігти до краю урвища, — тіло її перевалилося, але падіння затримав гострий камінь, за який зачепилася її спідниця. А втім, легка тканина рвалася, й непритомна жертва, що висіла над прірвою, ось-ось мала зірватися вниз.
Багато довелось докласти обом жінкам зусиль, поки їм пощастило схопити Сару за ноги й витягти на найближчий карниз.
Але вона лежала непритомна, а під руками не було води. Жебрачка порадила відтягти Сару подалі від урвища, на вітер.
У цей час до них підбігла кучерява обідрана дівчинка з чорними виразистими очима.
— Ой мамо! Ти мене покинула, я тебе скрізь

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери