
Електронна бібліотека/Проза
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
Чому се дихає він тяжко та важко так?
Прудкі радощі прудко десь поділися, усі очі впилися у старшого брата, усі дивилися на його пильно й неспокійно і тепер вже бачили його добре.
— Сідай, сідай, братику, сідай, любий! Ти втомився, коханий — щебетала Галя, прихиляючи тихесенько старшого брата за руку, а благі оченята у тривозі перепитували усіх, що таке не гаразд або що таке зробити? як запобігти?
Старший брат сів на лавці, а усі інші у рядочок коло його. Галя коло його стала та, дивлячись та турбуючись і забула, яково тим босим малим ніжкам холодненько стояти.
Старший брат усе-таки мовчав і дививсь у землю. А середній брат його поспитав:
— Як се ти до нас прийшов, брате?
— Хазяїн мене прогнав, — одказав старший брат.
Довгенько ніхто нічого не промовляв. Галя сховала личенько до старшого брата у коліна.
— Він тебе бив, мабуть? — поспитав знов середній.
— Він мене давно бив, з першого дня, — одказав старший. Чому ж ти не втік від його, чому його зараз-таки не кинув, брате? — з опалом та прудко промовив самий менший.
— Було б тобі втекти, — ледве чутно щебетала Галя, не зкімаючи голівки з братових колін.Було б тобі до нас зараз прибігти. Любий, любенький, любесечкии братику.
—Я хотів ще перетерпіти, хотів ще служити, — одказав старший.
Такого такого були прибиралися, як зобачаться, розказати старшому братові про те, як вони усі теж підуть у наймити, служити та заробляти, про те, які в їх тут були холоди та морози і як середній брат трохи пожару не запалив, узявшися в печі розпалювати, та, не слухаючи Галю, наклавші повну ніч дров, і про те, яка Галя господиня вже стала й як варила їм сама картоплю, і про те, як Галя одного разу перелякалась навіки, признавши стару грушу коло хатки за каву... Такого, такого хотіли розпитатися в його, як він щодня жив, що бачив і що чув там. У місті де такеньки людно й гучно завсіди... Та теперки не приходило нікому на думку ані розказувати, ані розпитуватисиділи усі мовчки та тихо, і усі дивились, як старший брат, у землю. Галя не раз, не двічі підносила голівочку з братових колін, не двічі, не тричі і ручечки угору простягала, поки не опинилась у його сама на колінах, не
обняла його за шию та не притулилася личеньком до його плеча. Тоді й Галя втихла, тільки часочком тихенько міцніш пригортали до себе старшого брата ніжнії рученятка.
Так вони сидячи діждалися неньки.
Ненька злякалася, зобачивши старшого сина, вхопила його й, цілуючи, притягнула до віконця й у жаху оглядала його і в жаху питала:
— Що таке сталося? Що тобі, дитино моя? Що? Коли? Як?
— Мене хазяїн вигнав, мамо, — одказав старший син. Більш вона не питала вже нічого, тільки подивилась на його довше та міцніш його обняла та заплакала.
— Не плач, мамо, — каже старший син. — Як знайдеться хазяїн де, вишукається яка служба, я знов служити піду.
— Ох, дитино моя! Дитино моя!—промовила мати, неначе серце в неї розривали.
Потім вона знов його притягнула до себе, до вікна, знов на його дивилася... Потім від його одхитнулася, одірвалася, затопила у печі, постановила вечерю варити і знов до його присунулася. Вона розчесала спатлане волосся, дала білу сорочечку, дала водиці вмитися, і коли вже він сидів вмитий, розчесаний і в білій сорочці, вона знов-таки на його дивилася — і усі дивилися на його. І вона й усі бачили, як він прив'яв і не той став, що колись був.
От і вечеронька на столі — усі сіли вечеряти й усі примічали, як він потроху їсть теперки—й усім не смачила якось вечеря. Мати очей з його не може звести, брати й Галя теж на його поглядають.
Смутно, страх як смутно було, а разом до того якось мовби знайшовся скарб, що його було треба, що був він дорогий, — і хоч смуток крушить, а таки скарб тутонька, маємо його. Здається, таке усі очі промовляли, дивлячись на старшого брата, — і з такою думкою спати полягали.
У хатці темно й тихо; в віконечко скрять дві пломенисті зірочки іскрясті з неба голубого, і білий сніг лиснить; у хатці дуже тихо й темно. І чує старший брат, що хтось нечутно до його підійшов і над ним схиливсь; він пізнав руку, що доторкнулась до його плеча, й шепіт розібрав.
Мати схилилася і мати питалася:
— Дитя моє, —питала вона, — чи багато там терпів?
— Еге, — одказав він теж пошептом. Довгенько нічого не чутно, мов усе змерло.
— Мамо! Мамо! — шепоче Галя, та ніхто і алі не чуез так уже тихенько шепоче вона. —Мамо! Мамо! — шепоче вона усе тихш та тихш та й змовкає.
— Ох, моє дитя кохане! — знов, чутно, мати шепоче. — Ти моє безщасне дитя!
І знов усе наче змерло — тихо.
— Мамо! Мамо! — знов шепоче Галя, і знов Галі ніхто не чує: і не бачить ніхто доброго журливого личенька.
— Чи в тебе не болить де, синочку? Скажи мені, серденько моє! — пита ще мати.
— Ні, мамо, в мене ніщо тепер не болить, а як хазяїн вишукається, я знов служитиму. Ти, мамо, пошукай мені служби, — просить старший син.
— Душе ти моя, серце ти моє! — чується унятно, й начеб слова ті з самої душі, з самого серця вишарпані, з болючого серця й з болючої душі та й остатні вже слова.
Усе знов тихо й темно.
Останні події
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка