
Електронна бібліотека/Проза
- СКРИПІННЯ сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Дарма Галя насторожає ушко і довго-довго-довгенько слуха й прислуха — усе тихо й темно — й, прислухаючи, Галя сама зітхає.
II
Знов почали жити та поживати з старшим братом укупі, та примічали, що старший брат вже не той став, що колись перше був. Був він зроду поважній од усіх їх, похмурій — тепер став ще поважніший, ще похмурніший. Кілька раз питавсь він неньки, чи нема де йому служби, кілька раз і сам ходив шукати й питати по місті, й усі дуже боялися, що знов він піде від їх, та хазяїна усе-таки не знайшлося, і потроху минувсь той страх і жах.
Дожили вони зиму до кінця й першу весінню теплиню стріли з великою радістю усі. Хатка спустіла на цілі дні, і як тільки очима сягнути широкої луки, усюди очі бачили удовиних дітей, що гралися та бігали, та тішилися тамечки.
Настало велике свято... Вдосвіта у Києві задзвонили у дзвони, і народ заснував тудою й сюдою по всіх улицях і проулочках.
Удовині діти давно вже чули про те, що буде велике свято, і чогось, —самі вони не знали чого, — дожидали собі від сього свята. Зірвалися вони того дня до зорі світової і побігли усі, гонячи до Дніпра вмиватися. Чистенько вмившися, вони жвавенько повернулися до неньки і стали проти неї наче у полку проти гетьмана, дожидаючи, що їх вбере, і їй же богу моєму, виборні се дев'ять хлопців стояло: чорноброві, кучеряві, обличчя, як то розсвіт, палають, очі, як зорі, сяють, і виборна се була сестричка Галя, хоч у плохенькій та вишиваній сорочечці, хоч у латаній, та у синій юпочці, хоч у виношеній, та у червоній стрічечці — босії ніжечки тільки, диви, затанцюють, а вічки то вже й танцюють, а голівка так-то швиденько вже поверталася до того й до того, до усіх, що ось-ось темні кучері виб'ються з-під червоної стрічки. Галя сміється й погукує на братів, і брати теж сміються до неї — найбільше меншин братик, і сама удова всміхається.
Перш усього побралися вони до церкви. І веселенько було йти швиденько по дорозі, дивитися й по боках, і уперед. З-за гір, з округи, з-за темних сосен, з-за кучерявих дубів пробивалися рожеві промені усе пломенистій та червоніш; росяна лука усе далі та далі вирізувалася при розсвіті; Дніпро синій шумів, і легкий туманець качавсь понад ним. Чутно, як змодна б'ють у дзвони у місті, й видно, наче комашня, купки людей по улицях.
Вони прийшли до маленької церковці, до старенької, що стояла збочившися коло міської брами. На цвинтарі росли високі дерева, клея да береза — з-за них тільки видать було хрест похилий набік, та тамки, де всох клен один, крізь сухі віти вбачалося церковне віконечко, узеньке й довгеньке, і частинки сивої, мшистої стінки. Вони пройшли поуз деревами до рундучка, що шатавсь і подававсь під ногою, і вступили у церковцю.
Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася від старості. Лики іконні якось страх як смутненько дивилися з стін — древні, стемнілі, померклі лики, — тоненькі воскові свічечки жовтенькі палали якимсь полум'ям пропасним; кілька стареньких жінок молилеся на колінцях, — усі вони зав'язані чорними хустками, усі з маленькими голівочками, з зморщеними обличчями. Якась молода ставна дівчина заплаканая стояла, прихиливіиися до стінки, пильненько дивлячись на свічечку, що жарко палала, та, мабуть, чуючи своє лишенько та думаючи про свою бідоньку; піп, білий як молоко, унятно щось читав та унятненько зітхав — усе якось було скорботненько й тихенько, смирненько. Старший брат задумався, другі брати вгамувалися, і Галя втихла, а мати, як увійшовши, впала на колінця, так увесь час і зосталася молячися. Дітки подивилися на неї, зглянулися із собою та й теж щиро почали собі молитися, наче об чімсь благаючи, тільки самі вони не знаян, об чім. Серденятко якось вхалося, мислоньки не збиралися докупи, вони ні про що не просили, а жадали вони — як вже жадали! — жадали собі світу та веселенької радості, та легенької втіхи.
От вже по службі й вийшли вони з церковці знов на світ божий. Сонечко вже зійшло й скрало росу з травиці й з дерева і забиралося в усі куточки й задавало у лице золотим своїм променем, аж замружувало очі. Удица зітхнула, немов покндаючи яку важну думку, й глянула на діток, а у діток серденятка знов загралися й знов охопила їх надія на щось хороше.
Дві старенькії жінки сиділи, одпочивали на церковному рундучку, і словце «ярмарок» попало в уха дітям, вони припинилися.
— Чудовий ярмарок сьогодні! — казала старенька й непричасно дивилася проти себе удалину.
— Еге ж, еге! — одказала друга, кашляючи, — люди вироюються ще звечора тудою.
Дітки ізглянулися й всміхнулися, наче говорячи: от воно й є! Не дурно ж ми й дожидали чогось!
Галя вигукнула:
— Мамо! Ярмарок, ярмарок! О, ходім, мамочко, ой, ходім, сердечко, хутчій у ярмарок!
— Ходім, мамо, у ярмарок! Ходім, мамо, у ярмарок, —
почали проситися усі сини.
— Ходімте, ходімте, мої голуб'ята, — каже удова.
Та й пішли усі в ярмарок.
Сонечко пломенисте гралося у небі, вітрець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках; народ гучно валив удицями; вози якось веселенько рипіли один
Останні події
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні