
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Ольга й тут була певна: все давно позаду, Руті Павло надсилав якісь долари, Ольга вважала, що так і треба, порядний у неї чоловік, хоча шкода було уривати від сімейного пирога, але ж вона, Ольга, цивілізована жінка, а не якась...
І попри докази розуму, ревність до відомих колишніх пожирала її, виїдала нутро.
Ольга таки відчувала: Павло, її чоловік, метав ікру не в одне місце, бо не був постійним за природою (а хто є постійним?), не хотів стриножувати себе (Мене на всіх вистачить...) Чи однаковим був зі своїми законними, чи різним? Чи вони так само ревнували його, чи інші причини призвели до розлучення? Дурні-бо питання.
А в Києві Ольга не раз бачила третю Павлову, і мусила визнати: Вікторія була таки красивішою за неї, Ольгу. Воно й не дивно: сцена вимагала особливого догляду за зовнішністю, творення образу, а Вікторія була балериною, щоправда, ніякою не зіркою, і це в глибині душі ой як тішило Ольгу. То що – з усіма ними – і ще невідомо, з ким – Павло втішався в ліжку так само, як і з нею?! Він, мужчина її життя?
Господи, яке це має значення? Яке тобі діло до того, що було-загуло, зараз ти з Павлом, і він тебе любить. А може, і не любить?Я ж більше люблю його, ніж він мене, я ко-ха-ю-у-у-у його, я не можу без нього, як тільки почую навіть від чужого чоловіка запах французького, тобто Павлового „Інсайту“, – миттєво збурена, мокра, ладна роздобути його нехай і з-під землі й віддатися хоч стоячи за лаштунками чи на стільцях убогих артистичних.
Її починало буквально трясти – такого зроду не бувало, і це було схоже на наслання, на щось привнесене, а не закладене самою природою Ольги: так гадала вона.
Але ще більше тіпало нею, коли Павло пізно приходив додому, і Ольга не знаходила місця, хоча ж кому не відомо: концерти закінчуються пізно – Ти ж знала, за кого виходила заміж – Я знала, але це ти наполіг на одруженні, я тебе не тягнула!
Ольга увіч бачила Павла, його оголену красиву спину, його збудливий перламутровий піт у жолобку хребта і на грудях, блискучі лопатки – з ким він зараз, хто стогне, покусуючи його вухо, хто – яка? котра? – уп'ялалась нігтями у його спину чи грає на флейті?
– Чого так пізно? Я не могла заснути! (Ти ж знала, за кого виходила заміж!)
– Олюнчику, після концерту... Нас пригощали, я був голодний, як пес.
– Міг би й по мобільному... (Я знала, але це ти наполіг на одруженні, я тебе не тягнула!)
– Олюнчику, пора звикнути. Така в мене робота.
– І що, всі ви там... І хористки ваші?
– Олю, ми – один колектив. Я ж не суну носа у твій.
Дурні розмови, вона сама це знала, та, мов дитина, щоразу – одне те саме, мало не щовечора. А тоді накидалася на нього в ліжку – доводячи й себе, й Павла до гортанного скрику, кусала, дряпала, щипала, де тільки могла.
Ольга якось пригадала: в дитинстві щипала не раз маму, коли вона не хотіла купувати їй те, на що вказувала пальцем із обгризеним нігтиком, тупаючи ногою. Мама сильно смикала Олю за руку і мовчала. Але мовчала так гучно й виразно, що краще б вона накричала.
4
Якось Павло, занурившись у груди Ольжині, простогнав, що любить, коли жіночі перса наливаються під час вагітності. Ольга вважала, що в неї пристойна природа (природа і пазуха – слова бабусі, коли йшлося про жіночі груди), але заради Павла вона готова завагітніти. Вона уявляла, як він утопить своє обличчя поміж її розкішних грудей, а вони стануть удвічі більшими – ого-го! Народити сина! Сина Павлові! Він любить її Дану, але хто не знає: скріпити новий шлюб має спільна дитина.
Та гаряча субстанція, яка вирувала в Ольжиному лоні після кожного злюбу, ніяк не хотіла перетопитися у людську зав'язь, яка б виростала там день за днем, диктуючи її тілу дивовижні зміни. Може, тоді Павло мерщій прилітав би додому після кожного концерту, а то – Ти ж знала, за кого виходила заміж – Я знала, але це ти захотів одружитись, я тебе не тягнула!
Одного разу у метро Ольга побачила хлопця, який їй здався – викапаний Павло. Син? Остап? Від третьої? Важкі кучері, мов вирізьблені з темного каменя, карі очі, ямка на бороді... Павлове насіння? Він же навідується до сина, до колишньої, а ніколи не приводив його у їхню родину. Ольга й не наполягала. А ще коли у того хлопця мобільний раптом озвався такою самою мелодією, як у Павла, тема Фігаро, – Ольга станцію свою проїхала, і вийшла за тим підлітком, і примостилася за ним на ескалаторі, позиркуючи на його утлу, ще не сформовану постать. Серце билося, хотілося розвернути хлопця, вивчити зблизька його обличчя і, може, прямо й запитати...
І ненароджений син, і ревність, і роздратування пізніми приходами додому – за північ, щоразу якийсь інший запах, уплетений до його „Інсайту“, – з ким він був, цілувався чи падав на випадкові дивани – всі настрої, почуття, переживання громадилися, збиралося у височенну гору, яка розчавлювала Ольгу, тисла на неї зсередини – і ще більше прив'язувала до її мужчини. Не
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року