
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
життя...
І це після того, коли вона вже не те що з презирством ставилася до будь-яких чоловіків: вона їх коли й бачила, то краєм ока, майже не брала до уваги, фактично ігнорувала як клас. Точніше – як біовид. Тим більше, таких публічно-імпозантних, як оцей Павло. Шалена ревність колишнього чоловіка, батька її Дани, відкинула Ольгу на узбіччя статевих, тобто чуттєво-сексуальних інтересів. Чоловіки стали існувати для неї майже як абстрактні людські істоти: вона прийняла це в собі, хоч іноді, бувало... Але дуже рідко.
А тут — Павло Смоляк. Уже одне ім'я та прізвище звучать так, що ясно: талант. А може, комусь і не ясно? Та не Ользі: на концерті вона просто вросла, вгорнулася в його голос, занурила в нього своє обличчя й серце – чого давно вже з нею не ставалося. Призвичаїлася досить тверезо стежити за будь-яким сценічним виконанням, відзначаючи про себе особливості голосових модуляцій, обертонів, аби потім не забути згадати про них принагідно у матеріалі. Ользі навіть шкода було колишнього свого безпосереднього сприйняття, наївно-інтуїтивного.
Уже пізніше після того вечора, їхнього знайомства, засинаючи в своєму ліжку, Ольга таки пригадала (записалося на відеокамеру підсвідомості!), як із відруховою ревністю стежила за його дуетом із солісткою... як це її?.. Ага, Єрмолаєвовою... Вони, стоячи на сцені, перепліталися голосами, зливалися в божественному дуеті на тлі тривожного глісандо, яким хор утілював нагадування долі про те, що людське щастя ніколи не триває так довго, аби ним можна було насититися до кінця днів своїх...
А згодом... Уже згодом, коли Павло старанно виводив указівним пальцем на її голій оксамитовій спині окремо кожнісіньку літеру: Я-Т-Е-Б-Е-Х-О-Ч-У, а вона мала вгадати чи прочитати, що саме він пише (та що там мудрувати — ніби неясно відразу, з першого „Я“!), Ольга зрозуміла остаточно: пропала і пропала. Тим більше, що, як з'ясувалося, на ту пору Павло Смоляк був вільним, як вітер у полі. Якщо не зважати на те, що у його рідному Львові залишилася перша дружина Марія з сином Маркіяном, у Вільнюсі – друга дружина Анна з донькою Рутою, а в Києві – Вікторія з сином Остапом. Звісно, Ольга довідалася про це пізніше, а не того голоспинного вечора чи, точніше, ночі, від якого, фактично, почалася історія четвертого шлюбу Павла Смоляка. А того вечора – як вона, Ольга, легковажно сміялася! Хі-хі-хі!... – дрібно так, переливчасто, наче річкові перлини пригорщами розсипала у спінену постіль. Пізніше, згадуючи першу та й наступні ночі, вона стонадцять разів дорікала собі: ну дорослі все-таки люди, хай би вже насолодилися одне одним, але навіщо було одружуватися? Вона ж знала на ту пору, на момент одруження, що Павло тричі був у путах Гіменея, хіба це нічого їй не говорило? Говорило, ще й як говорило. А йому навіщо було це одруження, після трьох офіційних (а скільки ще там неофіційних?!) історій, які він пережив, і так само зарікався був – досить. Крапка. Він же й Ользі щиросердо зізнався: „Не сімейний я тип!“ Але ж і сам-таки запропонував їй оформити стосунки, він хотів цього. Які мотиви рухали ним? Не претензії ж на квартиру її: у нього своя була — куди пристойніша від Ольжиної. Словом, ніби змовилися обоє проти самих себе, ніби наперекір якійсь частині свого „Я“ кожне діяло, а могли ж просто награтися одне одним — і розбігтися в різні боки. Ну добре, її, Ольжині, тридцять два роки проти його сорока... Але він міг закрутити голову й молодесенькій... важкі темні кучері, пронизливі карі очі, а голос... Голубити, ніжити, пестити, обволікати, проникати в найсокровенніші закутки — ось що умів цей голос, і без солодкавості, без патоки вульгарної, без отієї дешевої надривної циганщини, яку Ольга переварювати не могла.
Отож, міг легенько, без зусиль, закрутити голову й молодесенькій – на тимчасове задоволення. То навіщо – Ольга не раз кружляла думками, ніби кінь по цирковій арені, – те узаконення пристрасті, на яке він сам підбив її?..
Ах, мужчина її життя...
Вона, що за свою журналістську практику про скількох співаків і співачок понаписувала, про море концертів... Звідки ця невитравна, незнищенна, попри досвід, ілюзія, ніби з чутливим, тонким, артистичним чоловіком тобі буде добре, ніби тільки він, один-єдиний, здатен розуміти твою душу, цінувати її, леліяти-берегти? Смішна, наївна, мов телятко! Розум, перейдене життя давно відали: це абсолютно не так. Не так! Але вона, Ольга, упіймалася на гачок, який навіть не Павло викував, а таки вона сама. Дивно. Незбагненно. Сліпа пристрасть. Сліпа доля. Навіщо ж тоді дається досвід життєвий? Але – факт: поведена на голос, від якого заводилася з першої миті його звучання.
Є голоси, ніби витесані сокирою. Є – ніякі, безхарактерні, мов недозрілий горох у плюсклих стручках. Є – ніби викувані з металу. Або – любовно випиляні лобзиком. Ні, все – не те. Павло – з його божественним голосом, невже він – жевжик, ловелас, гульвіса, бабій, гультіпака? Навіщо йому треба була ця
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року