Завантажити

тішилася, а щоразу вмирала, почувши про нові гастролі – Ти ж знала, за кого виходила заміж – Я знала, але це ти наполіг розписатись, я тебе не тягнула!
Після поїздок із тяжким серцем сама розбирала його чемодана: чи не трапиться чогось підозрілого, дрібнички, яка...
– Я сам, чого ти... – Павло легенько відтручував Ольгу, а вона, мов мала дитина, відштовхувала його і порпалася в надрах куфра, який теж пахнув Павлом і ще чимось таким... Її розум стояв над нею чи десь ізбоку і відверто збиткувався: Та коли він знає, що ти нишпоритимеш тут, хіба залишить якісь матдокази? Упаковочку почату із однією невикористаною штучкою? З ароматом карамелі або дині...
Нічого не могла з собою вдіяти, ненавиділа його до судом унизу живота і жадала його, чекаючи після концертів, нишком вивертаючи кишені брюк, нюхала скинуті ним сорочки, перекладала аркуші партитур у заяложених папках. Чого шукала? Причин того, що з нею сталося – навіженство, несвобода, ревність, залежність? Шмагала його у ліжку і голубила, ридала й била кулачками в груди: Нащо ти мені здався, не можу-у-у без тебе!
Ти ж знала, за кого виходила заміж – Я знала, але це ти захотів, щоб... Я тебе не тягнула!
Якось уночі проснулася зі страшним калатанням серця. Павло спав на правому боці, відвернувшись від Ольги, лопатки його були спокійні, як і улоговинка на хребті, він пахнув так рідно — вона ледве стримала себе, щоб не стукнути кулаком по лівому плечі. Вона щойно увіходила в його сон — там кишіло жінок, вони увивалися навколо її Павла, ластилися, вульгарно лізли цілуватися, стелилися йому під ноги, обнімаючи їх, тручись грудьми, чи розкривали назустріч йому свої стегна – молочно-білі й засмаглі, стрункі й повні, масивні, з налиплим вологим піском —–а він усім давав раду (Мене вистачить на всіх!), нестримна оргія не мала початку й кінця. Ольга й сама кинулася б у той гарячий вир, але...
Серце її навіжено калатало, вона ладна була розбудити Павла – І що я йому, сонному, скажу?
Встала з ліжка, пішла на кухню – під кокеткою нічної сорочки гойдалися груди – випила води, мало не захлинулася, і сонно шаркаючи капцями, мов сновида, пройшла до ванної, де пильно і водночас відсторонено зиркнула на себе у дзеркало, наче намагаюсь побачити у своїх очах продовження Павлового сну. Чи й не Павлового, а таки свого – яка різниця?
Якось, чекаючи на нього з концерту – було давно за північ – узялася раптом саму себе підстригати: було в неї таке нехитре приладдя зі вставленим лезом поміж двох стулок спеціального гребінця. Із якоюсь злою насолодою відчикрижувала пасло за пасмом, кидаючи волосся на дно ванної і, побачивши своє обкарнане до сирітського якогось виразу волосся, люто подумки звертаючись до Павла: Ось бачиш, яка я страшненька! Все через тебе...
Повернувшись додому, він навіть не звернув уваги, що Ольга якась не така – а вона так хотіла насолити йому своїм прицюцькуватим виглядом. Натомість Павло, уловивши, що нічна сорочка Ольги в дрібнесенький горошок залізла їй між голих сідниць, ледве встиг роздягнутися і...
Ольга накручувала, як завжди, його важкі кучері собі на пальця, і тягнула їх із силою й злістю, ніби саме в них була причина її несамовитої ревності й пожадання.
Чи не тому вона розповіла своєму мужчині те, що трапилося їй... яка різниця — учора? сьогодні?
Ольга під час прес-конференції зайшла звільнитися: приспічило. Довго чипіла над унітазом – устигла роздивитися металеві ніжки перегородок, фарба яких до темної іржі була погризена людським аміаком. У жіночих вбиральнях смердить не так страшно, як у чоловічих, – щось на зразок цього встигла подумати і раптом заклякла: з-під перегородки на неї дивилося кругле дзеркальце. Його блиск пронизав Ольжине нутро. Різко, не встигнувши прикрутити краника, натягнула трусики – аж ніби ошпарила стегна. Увірветься? Зґвалтує? І враз, сердита, розлючена – бо доведеться цілий день до вечора ходити в переляканих мокрих майнтах – вирвалася з кабінки, загрюкала кулаками в двері сусідньої:
– Міліцію викличу зараз, виродку нещасний!
Ясно, що міліції Ольга не викликала. А коли розповідала про це Павлові, сміючись, раптом накотилася така хвиля хіті, що...

5
Ніяких свідчень, чуток конкретних Ольга не могла вполювати. Ні за що було вчепитися – тільки підозри, а з ревності вони обростають такими фантастичними подробицями в уяві, що хоч не своїм голосом верещи, наче в печері. Але ж тоді, у печерних людей, не було ревності – не знали такого почуття первіснообщинні...
Якось Ольга влаштувала істерику таки небезпідставно: на лацкані темного, у дрібну бежеву смужку, Павлового піджака, щойно він зайшов до квартири, Ольга угледіла пилок срібних тіней – тих косметичних тіней, які у нас деякі жінки люблять хвацько накладати на повіки. Якась аж утіха химерна у ній загорілася: нарешті підозри, домисли, тривога втілилися в щось конкретне, реальне !
Що тут зчинилося!

читати