Завантажити

історія з одруженням? Ні, так можна ходити по колу своїх думок безконечно. Товкти воду в ступі. Товкти серце своє важким товкачем.

3
Та було й найстрашніше з усього того нового, що відкрила в собі Ольга: шалена ревність. Не знала такого про себе у попередньому житті – навпаки, розлучилася, як було сказано, через патологічну (так вважала) ревність першого чоловіка до неї. А тут... Цей її новий для неї стан, навіть не почуття, напевно, був пов'язаний із немилосердним фізичним потягом Ольги до Павла. Хіба вона забуде – коли вперше поверталися із гостини у його друзів: літній струмуючий вечір, що виповнює і пульсує і зсередини єства, жага, підсилена випитим алькоголем, – Павло захотів (він так і сказав вульгарно) відлити.
Трохи відійшов від Ольги, але не так і далеко (вона ще подумала тоді: от капосний безсоромник!) Постаттю схований у тінь, Павло пововтузився якусь мить, рвучко розстібаючи паска, а згодом у траву густо зашелестів його потужний, мов у жеребця, струмінь: Ольга побачила його, вихопленого світлом ліхтаря. Не відвернулася ж! Нашорошеним умить нюхом уловила солодкуватий і водночас різко-аміачний, бридкий (ну то й що, коли давно намацувально-наосліп або і при торшерному світлі знають найсокровенніші місця одне одного?) – і разом із тим шалено рідний, жаданий, притягальний, запаморочливий запах.
Ольга тоді не зуміла (не схотіла?) стримати себе: кинулася прямо там, серед кущів у парку, до Павла... Потім не раз ошелешено пригадувала цей епізод і те, чим він завершився... Так само не раз ловила себе на тому, що їй подобалося дивитися на його спину, коли відвертався справити нужду: по ній перебігав дрож, наче брижі по воді чи крупові лошиці...
Та скільки було тих митей двозначних! Якось, узявши Дану, поїхали в музей просто неба на свято майстрів. Найдовше простовбичили біля гончарів. Гончарний круг намотував у нескінченний моток простодушні погляди витрішкуватих споглядальників. Не святі горшки ліплять! — засміявся підстаркуватий, але бравий гончар у старому солом'яному брилі і легенько взяв Ольжину руку (перед тим вона начепила на себе грубого фартуха, аби не забризкатися). Із грудки политої водою глини просто на очах витворювалося диво. Занурюючи все глибше Ольжиного вказівного пальця у вологу, слизьку горловину, яка розширювалася, відкривалася назустріч, гончар соковито засміявся:
— Тепер ви, пані, розумієте, чого чоловіки люблять гончарство!
Ольга тоді ледве дочекалася ночі, донісши до неї бурхливу хіть, яка саму її досі дивувала.
Борозенкою йшла – заросилася...
Мужчина мого життя...
Своїм незбагненним нюхом Павло, мабуть, відразу розгадав в Ользі неабияку „штучку“ і чманів від її пожадливості й невситимості, роздмузуючи їх. Красивий дует!
– Ти моя флейтистка... – шепотів їй.
– Флейта поперечна? Поздовжня? Ха-ха-ха! Поперечна! – Відповідала сама собі і захлиналася дрібним смішком. – Флейта Пана! – Ольга розсипала вологі перлини хихотіння, а тоді замовкала.
Felate... Fellatio... Сoitus peros – це звучить ну майже як Allegro con brio – або ще щось музично-італійське...
– Ах, недаремно я в музшколі... – тішалася Ольга на окрушини своєї італійської.
Язиком – по ніжному пульсуючому шовчику, по тремтливому оксамиті, що так само двозначно пахнув, але не різко, не бридливо: віддалено, заманливо, інтригуюче.
Це він усіх так накручував? – уже пізніше думала Ольга, піймавши себе на тому, що її стосунки інтимні з чоловіком не брала звичка: не улягали вони в буденний плин, як це часто буває – коли в сім'ї усе спрощується, втрачає гостроту, манливість; відшліфоване колись днище сексуального вітрильника обростає інертними черепашками та іншими паразитами, і він плине скоріше за інерцією, аніж за покликом.
Мужчина мого життя...
Але ревність її... Де, з ким таке бувало: Ольга напросилася у відрядження до Львова тільки для того, аби хоч краєм ока побачити ту Марію – першу Павлову. І навіщо це їй? Павло навідувався до – найчастіше на гастролях, сам про це розповідав, і Ольга розумом цілком вірила в те, що жодних інтимних стосунків у її чоловіка з колишньою першою бути не може. Але, всупереч самій собі, вона таки знайшла спосіб, аби на віддалі роздивитися ту Марію, котру з першого погляду охрестила чомусь сиров'яленою ковбасою.
Чи полегшало Ользі? І яке це могло мати значення для неї тепер, тим паче, що після Марії в Павла була і друга, і третя... Це – офіційно.
До Вільнюса Ольга теж їздила – знову придумала відрядження – з таємним наміром побачити другу колишню. Цього разу, щоправда, важко було підлаштувати зустріч на віддалі, хоча Ольга таки посиділа якийсь час у скверику навпроти її будинку – в мальовничому закутку біля церкви святої Катерини. Ні, увійти до квартири – це вже занадто. Що б вона сказала тій литовці? Ось я вам торт київський... А розкажіть-но, як вам жилося з моїм чоловіком... А чого ви розлучилися?

читати