наражалися на стриману, часто мовчазну — порухом голови або руки — відмову. Жодного разу він не бачив, щоб тут хтось користувався телефоном.
У Олександра також не було ані мобільного, ані інтернет-зв’язку. Проте в своїй квартирі він мав сучасний телевізор, що приймав до сотні каналів, та старий трипрограмний радіоприймач на кухні. Це давало йому змогу лишатися в курсі подій. На його прохання співробітники служби принесли чимало української історичної белетристики, зокрема, романи Павла Загребельного, Романа Федоріва, Юрія Канигіна, а також словники. Із їхньою допомогою новоспечений політичний біженець вивчав українську мову. У поєднанні з постійним прослуховуванням українського радіо й переглядом українських телепрограм, а головне — застосуванням спеціальних навчальних технологій, які Олександр опанував ще курсантом, це давало дуже непогані результати.
Колишній цекіст відчинив двері. Очікування справдилися. На порозі стояли двоє добре знайомих офіцерів місцевої Служби — полковник Петро Вовк та майор Микола Трохимчук. Полковник тримав у обох руках кілька пакунків із супермаркету, а майор — величезного кавуна.
— Доброго вам ранку, Олександре, — привітався полковник, проходячи до малесенького передпокою.
— Вітаю, — озвався екс-цекіст, беручи з його рук пакети. — Ви ж могли б і самі відчинити, ключі ж у вас є…
— У нашій країні свято дотримуються конституційної норми щодо недоторканності приватного житла, навіть тимчасового, — пожартував Вовк.
— Хіба ж вам про це невідомо? — запитав майор, і собі втискаючись до передпокою. — Особливо, коли руки зайняті, щоб дістати ключа. Куди кавуна покласти?
— Давайте на кухню, — відповів Олександр. — Гречаної каші хочете? Я багато зварив.
— Ні, дякую, я вже снідав, — полковник пройшов на кухню та по-господарському почав розкладати в холодильнику пакети з численними наїдками — сирами, копченим м’ясом, маслом, консервованими маслинами… — Лише чаю вип’ю.
— А я від каші не відмовлюся, особливо з маслом, — майор закотив кавун у куток. — З дитинства люблю гречану кашу. Колись у нашій із вами спільній державі, Радянському Союзі, гречка була дефіцитом — черги за нею стояли величезні.
Троє чоловіків швидко накрили сніданок і так-сяк влаштувалися на стільчиках навкруг невеличкого столу, який поставили посеред кухні.
— Олександре, я таки привідкрию карти, — полковник, вже за звичаєм, що склався під час подібних їхніх зустрічей, першим почав серйозну частину розмови. — На сьогодні в нас, завдяки інформації з різних джерел, склалося певне розуміння того, що являє собою Центр Історичних Корекцій Федерації, які цілі перед ним стоять, хто там працює. Але ми досі не зрозуміли, яким чином ви, тобто, даруйте, вони, збираються тих цілей досягати. Наприклад, у