тут ми обговорювати наших намірів не будемо. Щось той адміністратор дуже вже пильно приглядається до нашого столу.
— В тебе вже паранойя, — жартома мовив Павло.
— Ви ж нічого не їсте! — Надія вказала на повні тарілки. — Он, млинці вже зовсім прохололи!
— Справді, — погодився Борис. — Знаєте, скільки ми заплатимо тут?! Для чого гроші даремно витрачати? Доїдаємо геть чисто усе, й гайда! — Молодий бізнесмен гукнув офіціанта й попросив його подати чай та розрахувати їх. Коли принесли рахунок, він не відмовив собі в задоволенні продемонструвати його усьому гуртові.
— Можна подумати, що п’ятсот сімдесят гривень — це для нас такі вже великі гроші, — знизав плечима Павло.
— Добре, що ти нагадав, — озвався Борис, — є ще одна проблема, панове! Коли після одужання та відпочинку я почав знову вивчати наші фінансові справи, то помітив дуже неприємну тенденцію. Ринок нерухомості був певний час перегрітим, а зараз завмер…
— Що це може означати? — Аскольд поставив на стіл чайний заварник, з якого наповнював чашку Надії.
— Ще не знаю, але швидше за все — нічого доброго. Треба порадитися з Черняком.
За кілька хвилин молодий гурт під поглядом метрдотеля, який ледь приховував свою цікавість, завантажився в джипи. Автомобілі рушили в бік Подолу.
Пляж нудистський, вітер віє, голий Джеймс під сонцем мліє
Суботнього ранку в двері маленької квартири, де тепер мешкав Олександр Дєнісов, хтось гучно постукав, схоже, що ногою. Колишній цекіст саме готував собі нехитрий сніданок — гречану кашу на молоці. «Кого це принесло зрання?» — на мить здивувався він. Втім, звісно ж, відомо кого. Відтоді, як його запроторили в цю нору, нібито щоб убезпечити від ймовірного замаху з боку колишніх колег, співрозмовниками Олександра були лише двоє офіцерів.
Його поселили в переобладнаному під житло колишньому офіцерському гуртожитку на території військової частини, розташованої десь у лісі на околиці Києва. З вікон цього помешкання на третьому поверсі було видно лише темний ліс, що мовчазною стіною височів за високим бетонним парканом, укритим густим плетивом колючого дроту. Асфальтований плац вже кілька років не знав солдатського чобота, а темні металеві ангари, прикриті подекуди порваними маскувальними сітками, вочевидь вже давно не відчинялися. Десь з-за лісу час від часу долинав далекий шум залізниці.
Дєнісов міг вільно гуляти територією частини, але за КПП його не випускали. Втім, він і не поривався кудись виходити. Під час прогулянок колишній цекіст інколи зустрічав мовчазних чоловіків різного віку, переважно вдягнутих у цивільний одяг. Вони з діловим виглядом пересувалися поміж цегляними спорудами колишніх казарм та ще якихось приміщень. Усі Олександрові спроби завести з ними розмову, бодай хоча б про якісь дрібниці,