партій, а молоді-зелені ще не скоро набудуть необхідного досвіду.
— А зараз вони б нам дуже стали в пригоді для роботи з Дєнісовим. Головне питання, навіть два головних, наразі такі: чи насправді Олександр бував у минулому? Та чи бував там Четвертинський?
— А коли це так, то де ж вони відшукали ту саму браму, яка веде до минулого? — додав полковник. І продовжив: — Щодо Четвертинського, то крім його гіпотетичної здатності потрапляти в минуле, є ще й інші, поза сумнівом, надприродні, але реальні здібності. Джерело цих здібностей і належить з’ясувати. Мені надзвичайно цікаво, що ж то був за предмет, який ми з вами мигцем бачили в металевому футлярі в сховищі клініки.
— І який потім незбагненним чином зник із сейфу, — додав майор.
— А чого варті одужання Бориса Кравця та очевидна здатність Аскольда читати чужі думки, — продовжив міркування полковник!
— З огляду на це мене дуже непокоїть, що Дєнісов виявив ініціативу самовільного контакту з Анатолієм Черняком. Цей крок свідчить про те, що він знає набагато більше, ніж говорить нам, і не полишає намірів використати Аскольда в своїх цілях, — сказав майор.
— Згодний із вами. Контакт Дєнісова з Черняком демонструє його готовність до активних дій. Він грає власну гру, — розвинув думку колеги полковник.
— От для того, аби прораховувати його дії, нам і потрібний психотехнолог.
— Не хотілося б вводити в курс справи нових людей. І так начальство вже ставить мені забагато запитань, — зітхнув полковник. — Скажіть, Миколо, хіба Дєнісову було відомо, що Черняк є консультантом групи Четвертинського?
— Зауважте, пане полковнику, що цього ми не знаємо. Гадаю, що Дєнісов підлаштував свою зустріч із Черняком. Тоді це може означати лише одне: наш із вами політичний біженець не лише в курсі ролі Черняка в групі Четвертинського, але й не полишив намірів активно цю обставину використовувати у власних цілях!
— Які нам наразі невідомі, як і спосіб, у який він їх намагатиметься досягти, — констатував полковник вирулюючи на проспект.
— Але ми маємо мало шансів дізнатися про це, поки Дєнісов перебуває за парканом, хоча загроза з боку Таміли Таташевої для нього цілком імовірна.
— Так, можна сказати напевне: звістка про те, що вона знову в Києві, його дуже збентежила.
— Я сказав би, налякала, — уточнив майор.
— До речі, схоже, що стосовно Таташевої наш зовнішній підрозділ отримав якусь цікаву інформацію, але генерал чомусь заблокував мені доступ до неї, — похмуро мовив полковник.
— Встромляти палиці в колеса своїм — це фірмовий стиль нашого начальства, — невесело всміхнувся майор.
— Нічого, я йому трохи пихи зіб’ю, — зло процідив полковник. — Вас де висадити, Миколо?
— Навпроти зоопарку, в мене там зустріч — саме встигаю на неї.
— Хто це так цікавиться звіриною? —