Завантажити

хотіли дійствовать тайно в отношенії тих людей, коториє занімаються рицарським ділом), ми нігде не ожидали вас, не брали предосторожності і не були готові к тому, чтоби дать вам отпор. Один господь бог спаситель сохранил і защитил нас от вашей напасті і нашего бєдствія. І так как ваш поступок огорчил нас і причинил нам, войску Запорожському, досаду, то ми, по приміру древніх предків і братьев наших, рішили постараться за обіду і огор-ченів воздать і отомстить вашей ханской мосці і всему ханству ровним за ровное, но не тайно, како ви поступили, а явно, по-рицарськи... І если та «гостина» наша в вашем панстві показалась нам «недишкретною», то, бить может, так оно і єсть, ібо козаки, как не одной матері діти, так і не одного нрава: одні стріляли направо, другіе наліво, а треті прямо, но так добре, что всі в ціль попадали. Да і «недишкреції» той ми от вас научились, а не сами видумали... І єсли ми в єтом торжестві чим-небудь обезпокоїли вашу ханськую мосць і вам показалось что-нибудь с нашей сторони «недишкретним», то ізвіні нас на том, ваша ханская мосць; не забивай, однако, что всякая «недишкреція» обикновенно платиться за такую же «недишкрецію». Не ізволь, ваша ханская мосць, смотріть на сраженіб, как на пугало, і нас, войско Запорожськоє, ні во что ставить, а впредь на нас откритой войной наступать; в противном же случаі, єсли будеш поступать іначе, то і ми, взаімно собравшись уже гораздо лучше і в большей силі, явимся в кримское панство не на сивашськую переправу, а прямо в самий Перекоп, виломав у ній і отворив для себе ворота, на что імієм все средства, і до тих пор із него не вийдем, пока, при всесильной божьей домощі, не увидим конца свого діла. Ітак, ми, войсько Запорожськоє низовое, не желаем воевать і бить в распрі с вашею милостію і со всім кримским панством; однако, єсли снова увидім с вашей сторони повод к войні, то ми взаїмно яе побоїмся напасть на кримское панство. Ізложив все єто, желаем вашей ханской мосці доброго здоров'я і счастливой жизні. Вашей ясновельможной ханской мосці доброжелательние приятелі Іван Сірко, атаман кошевой, со всім войска низового Запорожського товариством»14.
Як бачимо, і цього листа написано з уїдливою дошкульністю й дотепністю, властивою запорожцям. З його сторінок постає образ розумного, хороброго, далекоглядного й чесного ватажка низового війська Запорозького.
І. Д. Сірко помер 1 серпня 1680 року в запорозькому селі Грушівці, на своїй пасіці.
Велична могила, під якою поховано прах козацького полководця, сотні років стояла в Капулівці на високій прямовисній кручі, об яку бились невтомні хвилі Славутича.
Біля підніжжя могили, обнесеної гарною ажурною огорожею, влітку було багато квітів. Під задумливими акаціями на гранітному п'єдесталі в 1954 році, в дні святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією, було встановлено погруддя (за малюнком Рєпіна) запорозького ватага Івана Сірка. На гранітній плиті навічно викарбувані слова: «Тут похований кошовий отаман війська Запорозького Іван Дмитрович Сірко — 1.VIII.1680 р.» А нижче могили — ще одна плита з написом; «На цій місцевості знаходилась Запорозька Січ, яка була центром запорозького козацтва і відіграла прогресивну роль в історії українського народу».
Могила Сірка зберігалася в Капулівці й до наших днів. Та з'явилась загроза розмиву могили. Води Каховського моря з роками почали все ближче підступати до берега. Отже, могилу Івана Сірка треба було рятувати. Громадськість республіки висловилася за перенесення праху колишнього отамана в інше місце.
У квітні 1967 року Дніпропетровський облвиконком прийняв постанову про перенесення останків кошового отамана Івана Сірка на так звану Сторожову могилу, що стоїть поблизу колишньої Січі, неподалік села Капулівки.
Виконання цієї постанови було покладено на комісію в складі 9 осіб. При розкопці могили 23 — 24 листопада 1967 року виявилось, що Сірко лежав у дубовій труні, на ньому була шапка, виготовлена з соболиного хутра, частина одягу, червона китайка, якою за звичаєм вкривали козака свого отамана, проводжаючи в останню путь. Фахівці встановили, що Сірко помер віком 70 — 75 років, мав зріст 174 — 175 сантиметрів.
Зараз Сторожова могила умілими руками обладнана, височить погруддя Сірка, зроблені східці. Тут же стоїть і старий пам'ятник, який запорожці поставили на першій могилі Сірка. Навколо могили шумлять гілчасті акації.
На великий жаль, портретного зображення отамана Сірка історія нам не залишила. Отож було вирішено звернутися в Інститут етнографії імені Миклухи-Маклая АН СРСР.
27 листопада 1967 року череп І. Д. Сірка було передано в лабораторію пластичної антропологічної реконструкції відомому вченому М. М. Герасимову, Та смерть професора перешкодила виконати цю складну працю. Відтворити риси обличчя національного героя українського народу взялася талановита учениця М. М. Герасимова, кандидат біологічних наук Г. В. Лебединська. «І. Д. Сірко,— зазначала вона,— помер зовсім не молодим. Про це

читати