Завантажити

освіти і видання творів.
Своєю діяльністю Федькович утверджує демократичні педагогічні погляди. Обстежуючи школи свого повіту, він писав звіти. Не поетичними рядками орудував тут письменник. Ні. Наче викарбовував літопис гіркої правди, висловлював свої педагогічні погляди, уболівання.
“Враження, яке зробили школи повіту на інспектора, є дуже сумними, і не тому, що вчителі погано виконують свої обов'язки, їх роботою в більшості можна задовольнитися. Але шкільні власті вже давно не турбуються, щоб встановлений обов'язок відвідувати школу виконувався якнайкраще. Відвідування школи все ще вкрай незадовільне, нерегулярне. У Дихтинцях, наприклад, воно зовсім припинилось, в Розтоках і Вилавчі цього слід чекати”.
Підвищення кваліфікації вчителів, матеріального становища їх, необхідність поліпшити умови шкільної праці, забезпечити учнів належними посібниками — ці питання стають животрепетними в звітах шкільного інспектора.
“Чи шкільні підручники, призначені для українських народних шкіл, повністю відповідають своєму призначенню, чи, можливо, повинні бути розроблені якісь інші і які саме?” — звертається Федькович до повітової шкільної ради з проханням розглянути його пропозиції. Він вимагав припинити фізичне покарання учнів, настійно порушував питання про відвідування учнями школи. Разючі відомості подає інспектор, наводячи приклад, як у Вижниці з 563 дітей шкільного віку навчаються в школі лише 59, переважно хлопчиків.
Аналізуючи причини поганого відвідування школи, Федькович вказує на тяжкі побутові умови селян, на безладдя, дикість у поводженні з дітьми. Біда ще й у тому, що в школах ведуться заняття “в малодоступній сільським дітям формі”.
Педагогічні його звіти пройняті болями патріота-просвітителя. Вони розкривають народження багатьох його творчих задумів. Навіщав Юрій селянські оселі, знайомлячись з побутом дітей. Довідувався, що іноді батьки палять люльки разом з дітьми, потакають їхнім недобрим розвагам або водять з собою в свята до корчми.
Що настирливіше заглиблювався у педагогічну діяльність, то з більшою гіркотою пізнавав долю пригнобленого народу. Перед цією дійсністю замовкала муза поета, щоб згодом розпачливими звуками туго натягнутих струн вилитися в “Диких думах”.
Гей думи ж ви мої! Гой чорні ж ви мої.
Та де вас подію?
У край Чорногори, у край золотої
На швару 58 посію.
58 Трава, зелена й лискуча, як барвінок.
Кипучу енергію віддавав народний просвітитель улюбленій справі. Мало тепер бував дома, а все обстежував школи, знайомився з побутом учителів, їхніми знаннями та умінням давати уроки. Писав до шкільної ради про необхідність відкриття бібліотек. Діяльність педагога набула розголосу і за межами Вижницького повіту. Стає прихильником його молодий буковинський поет-композитор Сидір Воробкевич, якому належить шана продовжувача традицій Федьковича в просвітительській діяльності.
Після обстеження шкіл Юрій зажадав провести у Вижни-ці учительську конференцію. На ній учасники мали висловити свої міркування з наболілих питань шкільного життя.
Найбільше враження на конференції справила доповідь інспектора. Він сміливо висловився про “мізерні ліп'янки”, які з дозволу консисторії називаються шкільними підручниками, доводив необхідність запроваджувати фонетичний правопис, ширити народні пісні. Заговорив і про становище вчителів, заробіткові яких не заздрять наймити — конюхи в панських господарствах. Але мав підстави й докоряти учителям за недбальство у виконанні “найсвітліших людських обов'язків, яким є освіта народу, повірена вам”.
Ні, не чиновник австрійської держави промовляв, а сміливий викривач:
— Пригадайте собі, панове, з яким пристрасним бажанням ви чекали відділення школи від церкви. Ви скаржились на пригноблення, брутальність, навмисне пригнічення школи, порівняння її з мерзотною облесницею, яка повинна була, з одного боку, переконувати світ, що надзвичайно багато робить для освіти, а з другого боку, за хитрим планом єзуїтів, — тримати народ у дикій некультурності. Чи не так, панове? Чи не на це скаржились ви? Ваша скарга була аж надто справедливою, і тому радість, з якою ви привітали створення нової школи, є природною. Тепер, як тільки знято з вас окови, той час, коли ви були принижені до переписувачів, польових сторожів, візників, послугачів, залишиться у вашій пам'яті сумною згадкою, і ви будете йти як вірні громадяни, як почесні передові борці за освіту та знання назустріч світлій меті. Це буде, панове, чудове майбутнє, гідне завидування.
Захопившись промовою, Федькович сміливо заговорив про невідповідність усієї системи освіти до інтересів народу. Такої промови ще ніколи не чули безправні вчителі. Промовець прагнув піднести гідність учителя, вплинути на його самосвідомість. Адже педагог стоїть на сторожі розумового розвитку молодого покоління. У країнах, де педагогічна наука сягнула високості, де вчитель став виразником національної честі, там освіта й виховання

читати