Завантажити

далі!
 
Насів багач над грошима,
Ще й з черленими очима:
Квоку-квоку — грошенятаї
Приведуться чортенята!
 
А керманичі керму в руки:
Нуте й ви так, срібні хвилі!
Гоя — Черемош, гоя — хвилі!..
На дарабі — та все далі!
На бистрині замовкав. Течія погнала дарабу до Сокільського. Аж люди почали сходитись до берега. Серед них були й цигани, позалишавши шатра, зацікавлено гурбились.
Узяв до своїх рук кермо Юрій. Застогнав Черемош, запінився розгнівано, несучи в своїй течії неприборкану силу та бавлячись дарабою, як дитячою іграшкою. А керманич з кожним порухом стерна набирався сили, угамовував жагу своєї бентежної душі, не зважаючи на людські голоси.
Хай лютує вир, хай проносяться, як примари, береги, а плотар не випускає керма з рук. Це ж тут відбувався легендарний поєдинок між чорнобогом і білобогом. Та, мабуть, триває й досі.
Пройшла небезпечною течією дараба. До керма став Юзько, а Юрій взяв ліру, на струни поклав руку. Здавалося, вона теж наливалася новою силою.
Уже сутеніло. На високому березі показався вогник, хтось запалив ватру. Може, то горить вогонь, що повідає про одержаний юнаком дарунок, який перетворився на червону троянду? І вічно буде вабити вона до себе сміливих мандрівників, що не випускають у житейських бурях стерна й ліри з рук.
Бентежно спалахнула ватра на березі, фарбуючи відблисками чорториї. Здавалося, що хвиля, б'ючись об берег, викрешує пасмами іскри і стогне...
Нескоримо й невгамовно грає пісню бистроводий Черемош.
 

читати