Завантажити

мелодію. Не переставав вечорами ходити в парк. Невидима сила вела на опустілі алеї.
Тиша пізнього вечора лягла важким тягарем, затамовуючи збуджену думку. Хвилини самотності наливали келих терпкої, як терен, гіркоти. Раптово за стіною почулися звуки фортепіано, ніби хтось прийшов на допомогу і кинув якір самотньому плавцеві, що його відбила хвиля разом із хистким човном. Прислухався, пізнав мелодію. Недавно чув, як на концерті грала Бетховена ясноока й горда учениця Алоїза Єдлічки. Довідався, що звуть її Олександрою. Родом з якоїсь поважної сім'ї. Навчається разом з дочкою господаря будинку Адешелідзе в інституті шляхетних панночок. Очевидно, тепер та інститутка прибула до подруги і принесла чарівні мелодії Бетховена. Ніби вгадала потребу заповнити ними душу розтривоженого мешканця за стінкою, який інколи і сам бринькає на гітарі.
 
* * *
Ні, не самотньо тепер сідав до столу в своїй кімнаті. Ніби сходилися до нього на раду, з похиленими головами, приносили свою журбу безталанні, знедолені, скривджені. Пізнавав їх, що вже з'являлися й раніше, у незакінчених творах. Тут і “Продана”, і “Христя Удовівна”, і “Боска”, і “Палійка”, і “Ганнуся”, і Варка Луценкова — горювальниця з надрукованого оповідання “Лихий попутав”. Наче живі, тісним колом обступали його стіл. А до них приєднувалися, приносили свої скарги Шевченкові покритки і сердешні страдниці, шукачі щастя Марка Вовчка та Чернишевського.
Кожна несла краплину тихих зітхань, гірких сліз. Вони розливалися, як повінь у негоду. По тому скаламученому плесу пливли думки тяжкі, як навантажений човен.
Радий був цим зустрічам, що наповнювали його самотнє життя теплою щирістю й тривогою. Перегортав сторінки раніше написаного, і вони здавалися ще недостатньо пройнятими кричущою правдою. Треба наснажити їх життєвою, пекучою жагою... Як назвати новий великий твір? Може одним словом — “Повія”? Хай убирає це слово в себе болі й розпачі жіночого безталання.
Вечорами сидів, писав. Бурхливий потік думок прокладав русло в творчі простори. Іноді вчувалося, що торготів хтось віконницею, ніби зазирав у вікно... Ні, то мабуть, від нервової напруги.
Але події відсунули здійснення задуму. Одержав від брата листа й велику рецензію на “Чіпку”. Брат поставив багато вимог, радив поповнити твір соціальними психологічними характеристиками, загострити конфлікти. Кілька разів перечитував поради, пізнаючи в них не тільки братові думки, а й, можливо, Драгоманова. Пригадував зустрічі, розмови, обіцянки на горі в Гадячі. Читав, зважував. Замислювався над прочитаним: “Хіба ревуть воли, як ясла повні?.. Отже, тобі необхідно поширити горизонт і подивитись на життя, як воно є, а не в ізольованому фокусі розбійництва... При змалюванні селянського заколоту треба довести, що він виник як наслідок утисків, хоч це не було ніким із заколотників усвідомлено...” Кілька разів перечитував написане братом і від того глибше прозрівав, зважував соціальну значимість пропащої сили.
“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” — повторював братові слова. Так треба назвати твір замість первісного “Чіпка”. А ім'я Чіпки належить зберегти. Наче живий постає в уяві. Ніби вода, що вирує, зносить на шляху намули, шукає річища, аби влитися в нього неспокійною хвилею, скаламутити тиху ряску, — так буяла в ньому невипробувана сила, не знаходила впину й спокою.
Чіпка... Шукач своєї обкраденої долі, шукач неуярмленої правди і громадського неспокою. Наче прокинулась і заговорила в ньому накипіла болями кров батьків, кров бунтівних провісників визволення. Чіпка... Тяжкий і складний його шлях. Доведеться не раз падати на ньому, підійматися, марнувати сили і проклинати лиху долю. Такими властивостями нагороджує його суворе життя, невблаганна дійсність. Серце, чуле до краси і правди, то наповнюється злобою, то завмирає в пошуках незбагненної волі. Чіпка...
Уява малювала дитячі роки долею не привітаного хлопчика, що виростає безбатченком, терпить образи, хоче допитатися в бабусі, чого так тяжко доводиться мамі заробляти хліб. Розповіді та казочки бабусині пластом лягають на дитячий розум, гонять думку за думкою, гадку за гадкою, запалюють серце. Праця підпасича поширює свідомість і викликає нові запитання. Серед степових просторів знаходить він роздолля, розмовляє з небом і хмарами. Прокидаються нестримні бажання. Яка б дивина перед ним не поставала — не злякати його відважного духу, упертої думки, палкого серця. Ніколи нічого не боявся. Жевріла в душі іскра волелюбства... Ось розбилися й віковічні кайдани кріпацтва. Виростає Чіпка, прагне до чесного трудового життя. Покохав дівчину, одружується, стає господарем. Але в нього землю відбирають, обдурюють, зневажають. Всюди натрапляє на жорстоких чиновників, земських діячів. Стає й сам жорстоким, мстивим, невблаганним. Зустрічається з бездольцями, яких кріпацька реформа штовхнула на саме дно суспільного життя. Знаходить з ними відраду в пияцтві. Разом ідуть відбирати своє, награбоване багатіями. А там — і до

читати