Завантажити

почували спокiй в серцi. Один Демко задумався, дуже задумався, сидячи на ганку i згорнувши старi сухi руки на старих грудях. Не те говорили йому яснi зорi, не те шепотiв йому листом старий садок, що говорили зорi, що шепотiв старий садок молодому синовi.
Другого дня вранцi Демко сказав синовi:
- Запрягай, Зiньку, конi та їдь до Києва до старої Павловської та спитай в неї, чи видасть вона за тебе свою дочку. Поки вона не благословить тебе, нема чого до Маринки й старостiв слати i час дурно гаяти.
- Ваша правда, тату, - сказав син, - без матерi шкода й заходу коло цього дiла.
I другого дня старий осавул та його жiнка вирядили сина в дорогу.
Якилина Павловська привiтала Зiнька дуже радо, поблагословила йому слати старостiв до Маринки i, не гаючи часу, сiла на вiз з Зiньком i прибула до Чигирина. Другого дня пiсля приїзду додому Зiнько поїхав з старостами в гетьманський двiр до Суботова, i Маринка подавала йому й старостам рушники. Через два тижнi в гетьманському дворi в Суботовi справляли Маринчине весiлля. Старий Демко мусив їхати на весiлля до нелюбого гетьмана, сидiв на весiллi надутий та насуплений. Гетьман, знаючи норови старого козарлюги, часто частував Демка винами та медами, балакав з ним весело, запобiгав в його, але не розважив старого осавула i не пригорнув до себе його серця. Виговський знав, що старий Богданiв товариш не спочуває до Польщi, не спочуває до з'єднання України з Польщею, i догадувався, що Демко через те одвертається i од його, i од його гетьманського двору.
"Ой, стане менi ворогом, i, може, лютим ворогом цей старий дiдуган! Коли б вiн не вчинив менi навпiсля якої капостi!" - думав гетьман, подаючи Демковi чарку за чаркою то старого меду, то вина, щоб пiдiйти пiд смак старого козака, котрий звик до гульнi та випивачок при дворi старого гетьмана Богдана.
Гетьманша, одначе, справила для Маринки не бучне весiлля. Гостей запросила небагато. Гетьманша не звiлiла виставляти на столи багато горiлки, медiв та вина. Гостi встали з-за столiв тверезiсiнькi. Демковi тiльки трохи зашумiло в головi. Як тiльки почало смеркатись надворi, осавулиха попросила, щоб гетьманша дозволила скривати молоду. Свiтилки та свашки винесли на вiку дiжi парчевий очiпок та дорогу бiлу намiтку. Маринцi завертiли голову намiткою. Конi стояли вже позапряганi. Час було перевозити молоду, а од Суботова до Чигирина було неблизько. Молодих посадили на один вiз, старi сiли на другий. Гостi вийшли їх проводжати. Сам гетьман почастував на дорогу Демка, i його жiнку, й молодих. Гостi й господар випили "до колiс". Демко й стара Демчиха запросили гетьмана, гетьманшу i гостей до себе на обiд на другий день. Конi рушили i полетiли з двору, неначе їм хто приставив крила. Зiнько гнав конi що було сили, неначе хотiв як можна швидше наздогнати в дорозi свою долю.
Другого дня прибули на хутiр до осавула Виговський, гетьманша, Якилина Павловська, брат осавулихи Тимiш Носач i ще кiлька значних гостей. Приїхала й стара гетьманша Ганна Хмельницька. Значнi гостi вже застали в Демковiй свiтлицi i на ганку чимало козакiв, осавулових родичiв та знайомих з давньої козацької старшини, котрi вже покинули козакування i одпочивали на старостi лiт по своїх хуторах, левадах та садках. Демчиха звелiла накривати столи на причiлку хати в садку, бо свiтлиця була невелика й тiсна. За довгими столами посiдали гостi. Демко викотив з льоху старої горiлки. Демчиха заставила стiл здоровими бутлями з горiлкою та старим медом. Демко не жалував горiлки та медiв i часто частував гостей. Чарка ходила кругом так швидко, неначе її хто поганяв батогом. Гетьман пив мало, i то бiльше для людського ока. Гетьманша випила тiльки пiвкухлика меду i сидiла мовчки. Катерина Вйговська i тут говорила i за себе, i за гетьманшу. Козачки, родички Демковi, сидiли мовчки i тiльки поглядали скоса на гетьманшу. Гетьманша все мовчала.
- Горда наша гетьманша! не хоче з нами говорити, навiть не дивиться на нас, - шепотiли козачки одна до другої. - Горда, бо шляхтянка; нехтує нами, козачками, а гетьман добрий та ласкавий: говорить з усiма.
Ганну Хмельницьку посадили за столом поруч з гетьманшею, але стара гетьманша й слова не промовила до молодої гетьманшi i все говорила з своїми пасербицями, Катериною та Оленою.
З початку обiду усi сидiли за столом тихо; усiм було нiяково говорити голосно за столом, де сидiла гетьманша-шляхтянка. Але, випивши по шостiй та по сьомiй чарцi, старi козаки забули про гетьманшу i заговорили голосно.
Пiднявся веселий гомiн, пiшла розмова весела й смiлива. В кiнцi обiду багато козакiв було п'яненьких. Старi козаки кружляли мед здоровими кухлями. Чарка все частiше ходила кругом, аж бiгала, неначе стала навiжена. Гетьманшi не подобалося це частування, не подобався той гомiн та крик п'яних козакiв. Вона була рада, як обiд скiнчився i декотрi гостi встали з-за стола. Музики посiдали на ослонi i зараз вдарили метелицi. Молодшi козаки та козачки не втерпiли i пiшли в танець. Земля застугонiла пiд козацькими

читати