Завантажити

печатнi книг та вольної чорноморської торгiвлi.
Такi вимагання козакiв збурили польських магнатiв i сенаторiв, гордих своїм шляхетством. Пiднялися голоси проти Гадяцької умови. Пани нехтували козаками, нiзащо не згоджувались, щоб козаки стали шляхтичами, рiвними у своїх правах з ними. Посланцi кричали на сеймi, що Україна стане через такi привiлеї мiцносилою, самостiйною державою, небезпечною для Польщi.
- Як то можна давати шляхетськi привiлеї усiм козакам, та хоч би й усiй козацькiй старшинi! Це виходить, що ми дамо шляхетське право хлопам, бо козаки з хлопiв. Це буде приниження для нашої стародавньої шляхти. Рiвняти до себе хлопiв, якихсь душогубiв, лиходiїв! якихсь бунтарiв, що встали бунтом проти своєї матерi Польщi, якихсь пройдисвiтiв! Це буде ганьба, неслава для нашої шляхти! Не попустимо цього! - кричали польськi пани, вислухавши прочитанi Гадяцькi пункти.
- Якихсь схизматiв становлять врiвнi з панами-католиками! - гомонiли в сеймi бiскупи. - Схизму треба вбити, як гадину, а не становити її нарiвнi з католицькою вiрою панiв. Це сором для нашого святого костьолу! це ганьба на ймення Боже!
- Це знеславить вартiсть i достойнiсть нашої шляхетської верстви! Ми принизимо, нас самих, пiдвисивши до себе якихсь пройдисвiтiв! - репетували деякi пани. - Не попустимо цього! А все то накоїв лиха пан Беньовський!
Трохи не мiсяць змагались пани на сеймi, розбираючи пункти Гадяцької умови, та все нарiкали на Беньовського за його непомiрну здатливiсть на користь козакам. Але були мiж польськими панами й такi правдивi люди, котрi могли б послужити за iзразець i для сучасних декотрих польських панiв i польських iсторикiв.
- Не козаки порушили згоду, а ми, - говорили декотрi пани. - У всьому винна наша гордовитiсть. Ми з ними поводились не по-людськи. Ми не тiльки однiмали од них таки їх права, але позбавили їх усякого людського натурального права. От за те Господь Бог i показав нам, що й вони такi люди, як i всi, i по заслузi покарав нашу високодумнiсть. Ми нижчi за їх: вони бились з нами за волю, а ми - за безсиле панування... Тодi, як Адам копав землю, а Єва пряла, нiхто нiкому не служив, нiхто нiкого не називав хлопом.
Тепер Беньовському довелось викручуватись за свою щедрiсть в умовi ї козаками. I хитрий посланець викрутився. Вiн подав таку гадку:
- Треба згодитись на усi вимоги козакiв, бо тепер Польща має ворогiв - шведiв та москалiв; котрi можуть загубити Польщу. Козакiв тепер стало дуже багато, i вони дужi. Ми придбали собi спiльникiв на Українi. Але потiм, як мине час, можна буде й порушити усi пункти Гадяцької умови: завести унiю, притиснути козакiв, вернути землi вигнаним католикам-панам i завести на Українi давнi польськi порядки. Хоч це все станеться несплоха, але можна буде згодом повернути дiло на Українi по-давньому.
Тiльки тодi пани й сенатори згодились пiдписати Гадяцьку умову з певною надiєю не додержати свого слова. Iзба сеймова й посланницька обидвi затвердили своєю згодою Гадяцькi пункти, гадаючи в слушний час зломити своє слово, порушити Гадяцькi пункти.
Затвердивши Гадяцьку умову, сейм назначив дань для торжественної присяги на пiдданство королевi. Цей день прийшов на 22 день мая.
В сенаторськiй iзбi поставили пишний трон для короля. Зiбрались усi сеймовi посланцi, сенатори й декотрi бiскупи. В одинадцятiй годинi ранку увiйшов в залу король i сiв на тронi. Сенатори й сеймовi посланцi стали кругом трону. Тодi покликали посланцiв нового Великого князiвства Руського. Козацькi посланцi увiйшли i стали вряд. Коронний канцлер сказав красномовну промову од ймення короля i оповiстив, що король прощає усi козацькi давнi провини, приймає Україну в пiдданство i затверджує Гадяцьку умову, постановлену Беньовським з козаками 16 сентября 1658 року. Почалася присяга. Перший присягнув король, поклавши два пальцi на Євангелiє. В своїй присязi Ян-Казимiр обiцяв, що вiн i його наслiдники дають обов'язок королiвською присягою держати Гадяцьку умову непорушне на вiки вiчнi i вчиняти правдивiсть усiм жильцям Великого князiвства Руського по їх праву i звичаю. "I коли б я, борони. Боже, - сказав в кiнцi присяги король, - не додержав моєї присяги, то народ український не повинен менi покорятись".
Пiсля короля присягали архиєпископ прiмас гнiзненський, єпископ вiденський за все католицьке духовенство, потiм присягли гетьман коронний i литовський за все польське вiйсько, а пiсля них присягли канцлери i пiдканцлери Королiвства Польського.
Коли ця церемонiя скiнчилась, почали присягати козацькi посланцi. Київський митрополит Дiонiсій Балабан принiс Євангелiє, обковане золотом, i золотий хрест i поклав їх на столi. Генеральна старшина присягала по одному, пiднявши два пальцi вгору; отамани й осавули присягали по два разом. Але як церемонiя стала вже дуже загайна, то сотники i решта козацьких посланцiв усi встали навколiшки, пiднявши два пальцi вгору. Генеральний писар Груша висловив за їх усiх присягу.
Скiнчивши присягу, козацькi посланцi сподобились

читати