Завантажити

не любимо посиденьки та походеньки справляти, як буває в панiв, - обiзвався старий, уплiтаючи на всi заставки шматки печенi, котрi вiн брав з полумиска - дерев'яною здоровою ложкою з загнутим держалном, схожим на карлючку.
- Я, тату, звикла до роботи в своєї матерi, бо й мама робить усяку роботу, i менi загадувала робити усяку роботу, - несмiливо обiзвалась Маринка.
- Ото й добре!
Маринка спустила вiка на очi i поклала ложку на стiл:
Їжа не йшла їй на думку од докорiв старого свекра.
Старий осавул перестав гримати, як побачив, що Маринка i не думає панiти i береться до роботи вкупi з старою свекрухою та з наймичкою. Але вiн все поглядав на Маринку скоса, все кидав навмання жартами проти Маринки, хоч Маринка силкувалась робити усяку догоду старому свекровi. Вона почувала в тих жартах докiр, але мовчала. Тiльки як родився в Маринки син Ярема, старий зовсiм оговтався, звик до невiстки-шляхтянки i перестав кидати докорами на Маринку.
 
VIII
Тим часом до гетьмана Виговського все частiше та частiше приїздили польський посланець Казимир Беньовський, дiдич православної вiри, Юрiй Немирич та iншi українськi православнi пани. Гетьман, задумавши оддати Україну Польщi, боявся, що не всi козаки пристануть на те, й не йняв вiри козакам. Вiн набрав в Чигиринський полк нiмцiв, волохiв, православних дрiбних убогих шляхтичiв i козакiв, прихильних до Польщi. Зiнька вiн не перевiв в iнший полк тiльки через те, що за ним була гетьманшина сестра в первих. Гармати i нiмецьку пiхоту в Чигиринському полку гетьман доручив нiмцевi Даниловi Олiвенберговi. Недалеко вiд Чигирина за Чорним лiсом стояло напоготовi найняте татарське вiйсько. Гетьман не дуже йняв вiри своїм козакам i обставив свiй гетьманський двiр найнятими чужинцями для своєї оборони. Старий Лютай знав про новi гетьманськi порядки, про гетьманськi замiри i тiльки хитав з досади головою. Зiнько нарiкав на тi новi порядки голосно й прилюдно, не вважаючи на те, що його жiнка була гетьманшина родичка в первих. Незабаром пiсля того, 16 сентября 1658 року, гетьман скликав козацьку раду в Гадячi. Пан Беньовський приїхав на раду, сказав пишну промову i вговорив прихильникiв Польщi прилучити Україну до Польщi. Простi козаки мало розумiли кучеряву та премудру промову пана Беньовського. Переяславський полковник Павло Тетеря виложив змiст i тямку тiєї промови в народних простих примовках та в приказках.
- Отой всю правду сказав! Згода! згода! згода! - закричали козаки, показуючи пальцями на Тетерю.
Гетьман i полковники пiдписали ту Гадяцьку умову i постановили послати посланцiв в Варшаву на сейм i просити, щоб король знов прийняв Україну пiд свою державу. На радi постановили, що козаки пристають до полякiв як рiвнi до рiвних; козацька старшина повинна була дiстати шляхетське польське право; Україна повинна була стати великим князiвством, а Виговський - гетьманом i руським великим князем.
Вернувшись до Чигирина, гетьман вирядив в Варшаву посланцiв. В квiтнi 1659 року польськi сеймовi посланцi з'їхались до Варшави на сейм. На цьому сеймi повинно було статись велике дiло для Польщi. Король був готовий прийняти в пiдданство козацьке вiйсько i всю Україну, i сейм був повинен роздивитись i розiбрати пункти Гадяцької умови, постановленої Казимиром Беньовським та Євлашевським з гетьманом Виговським та козаками ще 1658 року в мiсяцi сентябрi. Сейм розпочався. Король Ян-Казимiр i польськi магнати та сеймовi посланцi ждали козацьких посланцiв з великою нетерплячкою, а вони загаялись i не приїздили.
Варшава заспокоїлась i неначе повеселiшала пiсля важких воєн з козаками за гетьмана Богдана. Новий гетьман України Iван Виговський знов вертав Україну польському королевi. Ця радiсна звiстка пiшла по Варшавi, по всiй Польщi. Магнати з'їхались до Варшави, давали на радощах пишнi бенкети, гуляли по тiсних варшавських улицях то верхами на чудових баских конях, то в стародавнiх високих каретах, запряжених в простяж.
Грязюка на тiсних улицях вже протряхла, але в вибоях i ямах стояло багно. Тiснi й вузенькi улицi кишiли людьми, натовпом жидiв, котрi понавозили свого краму пiд час наїзду панiв на сейм. По всiх улицях, закутках i переулках сновигали екiпажi магнатiв та сеймових посланцiв, котрi попривозили до Варшави своїх жiнок та дочок для розваги. Скрiзь мигали високi, аж пiд самiсiнькi жидiвськi стрiхи, старомоднi екiпажi, де на козлах стримiли погоничi в кракiвських жупанах з широкими викладчастими комiрами, обшитими золотими взорцями та мережками. Чудовi конi, запряженi в простяж, в кракiвських хомутах, з червоними шарфами, причепленими зверху, басували по улицях, як навiженi. В екiпажах сидiли убранi магнати, їх жiнки та дочки. На панiях та паннах вперемiшку манячiли то польськi оксамитовi червонi та жовтi кунтушi, облямованi бiлим горностаєм, то моднi заграничнi сукнi. Сивi парики на магнатах та магнатках були перетасованi з оксамитовими колоритними шапками чудернацьких фасонiв, часом вигаданих фантазiєю варшавських панiв та панiй.

читати