Завантажити

притаїлись на днi болота в осоцi. Канцлер запросив до себе на бенкет декотрих козацьких старшин i чимало сеймових посланцiв.
Просторна довга зала на другому поверсi йшла через увесь палац i була вкрита зверху закругленим плафоном, неначе зiгнутим листком паперу або велетенською половиною улика, розрубаного вподовж надвоє. Плафон увесь був облiплений грубими арабесками, неначе на йому було натулене ломаччя пополовинi з усяким листом, в котрому подекуди позаплутувались крилатi амури та мизатi й пикатi венери. По обидва боки довгої зали йшли рядочками тiсненькi й узенькi кiмнатки, в котрих нiгде було й повернутись гаразд. Уся зала була освiчена трьома люстрами, котрi були причепленi до плафона; на них трьома вiнцями горiли свiчки ярого воску. Довгi ряди столiв тяглися од краю до краю зали. Столи аж захрясли пiд срiбними тарiлками та полумисками, повними усяких наїдкiв. Срiбнi кубки та пугарi були наставленi посеред столiв, неначе срiбний гай вирiс на скатертях посеред столiв. Чимало волiв, баранiв, кабанiв та усякої птицi полягло пiд ножами кухарiв для того бенкету. З льохiв викотили кiлька бочок старого вина, а найбiльше венгерського. В залi стояв гам та клекiт, неначе на ярмарку; скрiзь тхнуло воском та димом, як у церквi. Добре вино розв'язало i панам, i козакам язики. Усi говорили голосно, скiльки було сили, як тепер говорять селяни в корчмах напiдпитку. Господар не раз обходив столи i велiв слугам наливати пугарi вином. I пани, й козаки пили страшенно. Гостi спорожняли жбани в одну мить. Слуги насилу встигали наливати їх вином з бочок. Вино неначе зсякало, всисалось i входило в суху землю, мiсяць непоєну дощем.
Пани братались з козаками, обнiмались i цiлувались на радощах, неначе вони нiколи не бились i навiть не лаялись. Козаки голосно хвалились своєю прихильнiстю до Польщi.
- От тепер нехай найяснiший наш король посилає нас на Москву або на шведiв! - говорили на радощах козаки. - Ми дамось їм взнаки i докажемо, що ми готовi i головами накласти за його королiвську величнiсть. Пропали тепер татари й турки! Нехай вони тепер начуваються лиха! Завдамо ми їм вкупi з вами доброї пинхви!
Вже надворi сутенiло. В залi стало душно, як на печi. Пiсля довгого бенкету козаки й пани вже були п'янi. Коронний канцлер, господар дому, встав з мiсця i хотiв сказати промову, але вiн був вже такий п'яний, що язик не слухав його i насилу повертався в ротi. Канцлер забелькотiв, запикав, замикав i замовк.
- Вiват канцлеровi! вiват! Вип'ємо за здоров'я канцлера! - гукнули гостi. - Нехай живе славний канцлер!
Вже смерком скiнчився бенкет. Господар запросив гостей в садок. Гостi рушили в одчиненi на терасу дверi. Слуги понесли слiдком за ними пугарi, кубки, плящки та бутлi. Сад був освiчений лiхтарями. Надворi стояла тиша. Гостi обсiли лавки на широкiй терасi, обсiли кам'янi сходи, розсипались по садку i посiдали на розстелених килимах на землi, декотрi посiдали на травi. Знов полилось вино та горiлка з бочок в бутлi та в жбани.
На терасi один штукар, козацький сотник, стоячи коло лiхтаря i поглядаючи на свою тiнь, промовив:
- А що, панове, чи не стала моя тiнь довша, як я став шляхтичем?
Генеральний обозний Тимiш Носач зареготався на цей жарт. Зареготались навiть тi козацькi полковники та сотники, котрi самi запобiгали в сенатi та в короля ласки, щоб дiстати право шляхетства. Пани образились i понадимались. Коронний канцлер насупив брови. Козаки своїми жартами неприємно вразили гордих своїм шляхетством польських панiв.
Вже настала глупа нiч. Вже гостi спорожнили не одну бочку старого венгерського. Половина гостей насилу потрапила в дверi, як почала розходитись додому; друга половина гостей попадала додолу й поснула. Пани й козаки валялись по садку, по травi, по сходах, на терасi, як деревця на дрив'ятнi. I сад, i тераса нагадували поле пiсля гарячої битви. Самого господаря слуги взяли попiд руки i насилу доволокли до пишного лiжка в узенькiй тiсненькiй кiмнатцi.
Нагулявшись всмак на панських бенкетах, козацькi посланцi вернулись на Україну з дорученою їм грамотою до Виговського i з затвердженими королем пунктами Гадяцької умови. Король надарував козацьку старшину правом шляхетства, але не всю. Дiстали од короля шляхетське право навiть двiрськi гетьмановi слуги, тимчасом як декотрi полковники не сподобились од короля такої честi.
Козацькi посланцi вернулись з Варшави до Чигирина аж перед Зеленими святками. Саме тодi поприїжджали до гетьмана полковники та сотники, щоб поздоровити гетьмана з празником по давньому козацькому звичаю. Гетьман жив тодi в Суботовi, i козацька старшина й посланцi поїхали до Суботова. Першого дня Зелених свят усi вони зiбрались в просторнiй свiтлицi Богданового палацу. Свiтлиця була обквiтчана клечинням, рутою та любистком. На вiкнах, на столах стояли букети з пiвонiї, пiвникiв, м'яти та рути. Пiдлога була посипана татарським зiллям, дрiбною осокою вперемiшку з пахучим чебрецем. Свiтлиця була весела, повна пахощiв. Дух весняного зiлля, ясне

читати