
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
крик чайки пронизує шум i завивання бурi на морi.
- Послухайте, панове, моєї ради! На що нам здалася смерть гетьмана? Ми лiпше вхопимо його в його палацi i виженемо в Польщу! - гомонiв чийсь голос, i Маринка впiзнала чистий дзвiнкий Зiнькiв голос.
- Смерть Виговському! Повiсити його на брамi! - загомонiли запорожцi i наймити з близьких козацьких броварiв.
- Вiн хоче знов приневолити нас до панщини! Полковники хотять стати панами, знов завести шляхетчину! Це гарно! Не треба нам панiв! Смерть гетьмановi! - не вдержався один наймит з броварнi.
- Приятель Виговського Юрiй Немирич, хоч i православної вiри шляхтич, вже навiв польського вiйська в Чернiгiв, Борзну та Нiжин. Польськi жовнiри вже вимагають, щоб їх харчували нашi села й городи. В Нiжинi i в iнших мiстах козаки вже збунтувались i вирiзують жовнiрiв. Сам Немирич втiк з Нiжина. Козаки застигли його коло села Свiдовця i порубали на шматки його! Ми через тиждень вночi проти понедiлка нападемо на Виговського двiр i вхопимо його живцем, - говорив Демко Лютай.
"Проти понедiлка вночi... Дам знати гетьманшi! Дам знати, хоч би прийшлось i вмерти", - подумала Маринка i, як стрiла, полетiла з кущiв на гору, вбiгла в хату, впала на постiль i заплющила очi, прикинулась, нiби вона спить. Але вона не спала всю нiч. Соннота та дрiмота неначе втiкли од неї i пiшли по хатах до людей, щасливiших за неї. Маринка встала з постелi, як тiльки почало розвиднюватись. I старий Лютай, i Зiнько спали довго i повставали вже як сонце височенько пiдбилося вгору. Маринка поралась, заводилась готувати снiдання. Посiдали за стiл снiдати. Маринка все спускала очi вниз i не могла глянути просто в вiчi нi свекровi, нi Зiньковi. Їй було нiяково з ними вкупi за столом i дивитись їм в вiчi. Їй здавалося, що вона нiби щось вкрала в їх i недобре сховала.
"Побiжу до гетьманшi сьогоднi... одпрошуся в Зiнька та свекрухи нiби по дiлу. Але по якому дiлу менi одпрошуватись, коли нiякого дiла нема? Коли б часом старий не догадався, чого я прошуся до гетьманшi... В гостi до гетьманшi не випадає проситись, бо сьогоднi будень, та й роботи чимало. Пiду завтра або пiслязавтра", - думала Маринка, втупивши очi в землю, їжа не йшла їй на думку. Вона все нiби бачила перед собою гетьмана, порубаного, порiзаного ножами, бачила, що нiби вiн плаває в своїй власнiй кровi. Щодня пiсля того Маринка думала одпроситись до гетьманшi в гостi, i щодня не ставало в неї смiливостi й запикнутись про це перед Лютаїхою та Лютаєм.
Тиждень минав. Настала субота. В суботу було роботи в господарствi ще бiльше. Маринка мучилась, трохи не плакала.
"Одпрошуся завтра до церкви, а з церкви забiжу до гетьманшi", - подумала Маринка i заспокоїлась, думаючи, що вона попередить напад козакiв на гетьмана.
Тим часом того тижня гетьман трохи не загинув од руки полковника Джеджалика. Задумавши небезпечне для себе дiло, Виговський знов найняв татарську орду. Карач-бей привiв орду i отаборився в степу. Гетьман виїхав до татар, щоб стати з ними в спiлку. Пiсля присяги i козаки, й татари пили та гуляли. Виговський по своєму звичаю не пив, тiльки прикинувся п'яним. Ввечерi вiн увiйшов в свiй намет, але не лiг в йому спати, а пiдняв полу намета i шмигнув в татарський стан. П'яний Джеджалик увiйшов в намет i шаблею порубав тiльки постiль Виговського...
В недiлю Маринка пiшла до церкви, впала на колiна i молилась, щоб Бог одвернув напасть од гетьмана та гетьманшi. Пiсля служби Божої Маринка не пiшла, а бiгцем побiгла до гетьманського палацу.
"Але як менi сказати про змову козакiв вбити гетьмана? На кого ж це я думаю виказувати? Невже менi доведеться виказувати на свого свекра та Зiнька? А що, як гетьман звелить вхопити свекра й Зiнька i постинати їм голови?"
Ця думка блиснула в Маринки, як блискавка. Маринка спинилась i стояла на одному мiсцi, як укопана. Вона й сама не знала, чи йти до гетьманшi, чи вертатись додому, їй стало жаль Зiнька. Вона нiби бачила очима, як Зiнька ведуть на кару, кладуть голову на колоду i стинають йому голову. Бiдна Маринка неначе побачила, як блиснула сокира в здорових руках ката-татарина, неначе почула, як стукнула сокира, як бризнула Зiнькова кров, як голова покотилась по землi. Маринка крикнула i повернула назад. Сльози закапали з очей. Вона бiгла по улицi додому, неначе втiкала од страшного кривавого видовища. Вже вона вибiгла за мiсто, вже з мiста було видко свекрiв хутiр на горi. Тихий вiтер повiвав на неї i прохолоджував її лице. Вона знов спинилась i задумалась. Знов вона пригадала, яка страшна смерть жде гетьмана, а може, й гетьманшу!
"Боже мiй! що менi робити? що менi почати? -думала Маринка, ламаючи руки. - I в кого менi поради питати? Одна рiдна мати дала б менi пораду... але я крил не маю, щоб летiти до неї поради питати".
Маринка довго стояла, неначе непритомна, ламала руки. Думки неначе згасли в головi, як свiтло на вiтрi. Але несподiвано на неї найшла думка, неначе десь з неба впала.
"Скажу я гетьманшi, що знаю напевно, що чула од
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року