Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

дома! Твої думки лiтають вже десь далеко, в далекому краї. Чом ти не обiзвешся до мене й словом? Чом ти не подивишся на мене тихими очима? Твої очi нiби зайнялися огнем. Щось є, та тiльки ти менi не кажеш усiєї правди! - бiдкалася молода козачка.
Зiнько пiдвiв на неї очi. Очi блиснули огнем битви, блиснули злiстю.
- Може, ти чого на мене сердишся? Може, тобi в чому недогода? Може, я тобi не вмiла догодити? Ти чогось сердишся на мене? Еге?
- Гаразд, що ти дуже добра сьогоднi. Йди в хату та гляди дитини. Менi треба оглядiти збрую. Йди собi од мене! Бабам нечля микатись в козацькi справи.
Маринка покiрливо вийшла з станi, похнюпившись i задержуючи в грудях важке зiтхання. Вона пiшла в хату, стала до роботи, а робота випадала з рук, неначе вона не володала руками. Стара Лютаїха зйрнула на неї скоса.
"Отже ж, молодиця догадується, що Зiнько сьогоднi лаштується в дорогу. I як вона догадалась? I хто їй сказав про це?" - подумала Лютаїха i сама зiтхнула, їй прийшли на думку давнi лiта, давнє лихо, коли вона була молода, коли й їй не раз доводилось випроводжати на вiйну свого Демка, коли Демко привiз їй звiстку, як синiв пошматували ляхи гарматами i полили їх кров'ю бiлий снiг. Вона ще важче зiтхнула, але тихо-тихо, здавлюючи в собi давнiй, припалий мохом, та пилом, одгук давнього горя.
"Ох, перша розлука, як смерть для серця! Але за першою буде друга й третя, i кiнця їм не буде, i лiк їм погубиш! А для бiдної молодицi це ще тiльки перша розлука, гiрка як полин!" - подумала стара Демчиха.
Настав вечiр. Наймичка подала вечерю в ганок. Усi посiдали кругом стола i вечеряли мовчки. Маринка тiльки ложку вмочала i прикидалась, нiби вона вечеряє, їжа не йшла їй на думку.
- Час, сину, виїжджати в дорогу. Сiдлай коня та не гайся, щоб ти од товаришiв не зостався! - сказав Демко, навiть не глянувши на Маринку.
Зiнько осiдлав коня, насипав в сакви вiвса. Мати поклала в сакви харч. Зiнько перекинув сакви через конячу спину i прив'язав їх до сiдла.
- Тепер благословiть мене, тату, i ви, мамо, в небезпечну дорогу! - промовив Зiнько.
Старий поблагословив сина. Мати накинула Зiньковi на шию золотий хрест на чорному шнурку i тихо заплакала. Маринка закрила очi рукавом, одвернулась, припала головою до одвiрка i неначе її i в хатi не було, неначе вона й на свiт не родилась. Вона не насмiлилась навiть спитати, куди од'їжджає Зiнько.
Кiнь стояв, прив'язаний до стовпа, обернув голову до ганка i заiржав од нетерплячки, неначе промовив: "Швидше, козаче! Не гайся, бо не втерплю, стоячи в дворi! Хочу летiти в степ i полечу з тобою вкупi орлом на ворога..."
Зiнько зiйшов з ганку i за ним тихою ходою ступав старий Демко. Маринка пiшла слiдком за ними плачучи.
- Побiжи, дочко, та одчини ворота! - гукнув старий. "Я б зав'язала, закувала залiзом ворота, щоб не пустити милого!"- подумала Маринка i не рушила з мiсця.
Зiнько скочив на коня. Кiнь, як змiй, звився i став дибом. Зiнько ледве всидiв на сiдлi Стара Демчиха подибала одчиняти ворота.
- Скажи ж менi, милий, куди од'їжджаєш, щоб я знала звiдкiль тебе виглядати, з котрого шляху: чи од сходу сонця, чи од заходу? Ой, вертайся швидше! Не барися довго, бо я вмру за тобою! Скажи ж менi щиру правду, куди од'їжджаєш? - крикнула Маринка i припала головою до сiдла та й заголосила, як по мертвому. Сльози душили її; вона почувала, що ледве дише.
- Не скажу, Маринко, бо й сам не знаю, звiдкiля вернуся... а може, й не вернуся, - сказав Зiнько.
- Дай йому, дочко, шовкову хустку на дорогу. Як впадеш, сину, на степу пострiляний та порубаний, то закрий хусткою вид, щоб степовi орли не виклювали часом очей, доки товаришi пiднiмуть тебе з землi живого! - гукнув батько.
Маринка розв'язала на головi шовкову червону хустку i подала Зiньковi. Розкiшна коса впала з-пiд очiпка i кучерявим хмелем впала на плечi i розсипалась до пояса. Маринка припала до сiдла i заголосила на ввесь двiр. Пiшла луна од того плачу по саду, по зелених вербах. Зiнько почував, що й його давило коло серця, але йому хотiлось битви, хотiлось погуляти в чистому полi, бажалось покарати ворогiв. Завзяття обняло його, неначе огнем, в одну мить. Вiн задушив жаль в серцi, свиснув, пустив поводи. Кiнь, як скажений, вискочив в ворота i залупотiв копитами. Пiднялася курява i вкрила хмарою коня й козака.
Марина вернулась до хати, поливаючи стежку сльозами.
- Важка буде тобi, дочко, ця нiченька! - промовила Лютаїха, плачучи. - Але не плач, дочко, не вбивайся! Така вже наша доля. Перша розлука буде важка, як страшна хороба, як сама смерть, а друга буде вже не така важка. Поживеш - звикнеш.
Мати втiшала Маринку, а в неї самої сльози крапали дрiбним дощем за коханим найменшим сином.
- Ану, баби! Оце розрюмсались! Велике, пак, диво, що козак їде на вiйну... От я вам поставлю корито, то ви до свiта наплачте повне корито слiз, може, хоч курчатам знадобиться... Ой баби, баби! Чудна в вас вдача! - жартував старий. - Ревуть обидвi, як корови за

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери