Завантажити

Джеджалика, найлютiшого ворога полякiв та Виговського. За ним знов майнув хтось крадькома, неначе закрадався з-за хати, щоб когось впiймати, а за ним ще пройшло два старi дiди.
Маринку взяла цiкавiсть. Свекрухи не було в хатi. Дитина вже спала. Вже й слуги поснули. I в хатi, i в дворi було тихо. Маринка вибiгла з хати i побiгла стежкою в садок. Старий садок рiс по крутiй горi i спускався з горбка в глибокий ярок. Старi грушi та яблунi неначе заливали вщерть той яр густим гiллям. Маринка спинилась коло густих кущiв лiщини та калини. Вона почула, що в яру гомонять люди. Гомiн, тихий i здержливий, часом здужчувався, то знов затихав, ставав тихий, як шелест листу. В садку пiд старим гiллям було поночi, аж чорно, неначе в погребi, i звiдтiля розносився тихий, але густий гомiн. Маринцi здавалось, нiби десь в пасiцi вийшло з уликiв два або три рої разом i гули на всю пасiку.
"Що це за диво? Якi це люди зiбралися в гущавинi садка в цьому глибокому яру? I чого вони зiбрались не вдень, а вночi? I старий Лютай, певно, тут, i Зiнько простував сюди крадькома, потай од мене. I тi, якiсь темнi високi постатi, певно, йшли сюди..."
Маринка виглянула з-за кущiв i знов побачила, що з другого боку садка знизу простували попiд коноплями з десяток чоловiка i неначе пiрнули в гущавину садка. Маринцi стало чогось страшно, не вважаючи на те, що од неї дуже близько ворушились i гомонiли люди, що вона не сама стояла в чорнiй темрявi, а побiч живих людей.
"Щось та є! Не дурно ж старий свекор прикривав полами бутель, а Зiнько хлiб? Може, це якесь козацьке потайне чарiвниче святкування?" - подумала Маринка i несподiвано зразу вся охолола, їй здавалось, що от-от незабаром блисне огонь на небi, i в садок, у чорний яр, впаде з неба огневий змiй; їй здавалось, що помiж кущами заворушаться дiдьки, виставлять здоровi роги, вишкiрять здоровi червонi залiзнi зуби, розпеченi на жару. Маринка почувала, що в неї по спинi пiшов мороз, що її морозить всю од голови до нiг. Зуби застукали в ротi, неначе в пропасницi. Вона боялась рушити з мiсця, не мала сили тiкати, неначе її ноги приросли до землi. Вона чула багато оповiданнi в про запорожцiв-характерникiв, про їх чари, i їй здалося, що тi чарiвники-запорожцi наїхали до старого Лютая в гостi темної ночi, при ясних зорях, наїхали не в двiр, а потаємцi зайшли в глибокий чорний яр, в густий старий садок, щоб справляти якийсь чарiвничий бенкет, щоб чинити якiсь чари вкупi з господарем, її свекром, потай од людських очей.
Мiж кущами в чорнiй iмлi блиснув огонь, неначе затлiлась жарина; коло неї рядком спахнула друга жаринка, а далi третя й четверта, а потiм зажеврiв цiлий рядок червоних жаринок. Гомiн гув в яру, неначе бджоли гули в уликах. Маринцi здалося, що огонь от-от спахне пiд її ногами, що чарiвники-запорожцi дiзнаються, що вона стоїть за кущами, i спалять її пiдземним огнем за її цiкавiсть. Вона напрудила свої сили i одскочила за другий кущ калини. Несподiвано гомiн ущухнув. В яру стало тихо й мертво. Маринка почула тихий голос. Вона впiзнала той голос - то говорив старий осавул Лютай.
- Старi брати товаришi, i ви, запорожцi. Гетьман постановив в Гадячi умову з королем: вiн з декотрими полковниками та недоляшками, православними панами знов запродав Україну Польщi. Вже й посланцi його, посланi в варшавський сейм, вернулися з Варшави. Король прийняв Україну пiд свою державу. Козацька старшина дiстала од короля препоганий для України гостинець - шляхетське право. Знов настануть для України старi порядки! Знов прийдеться одбиватись од польської нахаби! Може, знов пани помаленьку повертаються на свої землi, заберуть народ до панщини. Гетьман з козацькою старшиною заведуть нове шляхетство, нових панiв замiсть старих.
- Не попустимо цього! не попустимо! Поляжемо покотом на полi битви, накладемо своїми головами, а цього не попустимо гетьмановi! - зашепотiли старi козаки.
- Смерть гетьмановi! Повiсити б за це дiло Виговського на першому деревi на гiлляцi!
- Повiсити його на воротях його двору! - гомонiло кiлька запорожцiв, котрих запорозький отаман Iван Сiрко прислав в Чигирин на розвiдки.
Маринка з переляку iздригнулась. Вона все тепер втямила: вона постерегла, що старий Демко задумав пiдняти бунт проти гетьмана i вбити його, i для цього зiбрав потаєнцi в свiй садок на яру своїх прихильникiв та однодумцiв. Маринцi неначе з'явилась жива гетьманша. Гетьманша нiби стоїть над вбитим гетьманом i ламає з горя руки. Гетьман пiдплив своєю кров'ю i лежить порубаний та пострiляний.
"Побiжу до гетьманшi зараз! зараз, i остережу її i все розкажу! Гетьманша тепер пробуває в Чигиринi... приїхала з Суботова", - блиснула, як блискавка, в одну мить думка в Маринки. Але її взяла жiноча цiкавiсть: їй хотiлось послухати, що говоритимуть далi. Страх чарiв, страх од нечистої сили вже минув.
- Смерть польському наймитовi! Смерть королiвськiй собацi! Смерть польському пiдлизi! Смерть пронизi! - говорив один запорожець, i його голос пронизував густий гомiн, як рiзкий

читати