Завантажити

Пацiнакiйцi! Кiрiє елейсон!
Пропав, погиб! Тiкати, поки жив!
Я р о с л а в
Що ж - бiй, так бiй! Скликати зараз рать!
Не в перший раз нам ворога стрiчать.
М и р о с л а в
Але ж нема у нас полкiв готових,
Варягiв мало... Орди без числа...
Несила нам... До Новгорода знову
Когось би треба зараз же послать.
Я р о с л а в
Я їду сам. Коня мерщiй i зброю!..
П а р ф е н i й
(зляканий).
Великий княже! Як тодi зi мною?
Я згоджуюсь! Нехай за шiстдесят!
Звели лише, щоб зараз дали грошi.
 
Свiчкогас подає князю меч.
 
Я р о с л а в
(надiваючи меч).
На стiни хай негайно стане рать.
Оглянуть мури, вежi, огорожi!
Носить камiння, печi для смоли
I казани на стiнах наготовить!
 
Мирослав виходить.
 
П а р ф е н i й
(невiдчепно).
Звели-бо, княже, грошi щоб дали.
Я р о с л а в
(хапаючись за меч).
Чи ти здурiв, смола дурноголова,
Чiплятися тепер не до ладу!
(Парфенiй вiдстрибує).
Хоча б сiм день могли ви протриматься,
А там полки я свiжi приведу.
М и к и т а
(похмуро).
Не приведеш. Потрiбно днiв дванадцять
Лише туди, а там, а знов сюди?
Та i навряд чи Новгород захоче
В котрий це раз спасать тебе в бiдi,
Щоб потiм ти за вiрнiсть, як за злочин,
Його людей найлiпших засудив!
Я р о с л а в
(в страшному гнiвi).
Ти знов своє, безжалiсна єхида!
Та я тобi...
 
Вихоплює меч i кидається на Микиту. Всi скрикують. Але в ту ж мить Джема вергає пiд ноги князя свою цитру, яка падає з дзвоном.
 
Ярослав вражений спиняється i опускає меч, важко дихаючи.
 
Д ж е м а
(твердо i з гiднiстю).
Спинися, государ.
П а р ф е н i й
(злякано, але врочисто).
О пом'яни, господь, царя Давида
I кротостi його великий дар.
Я р о с л а в
(проводить рукою по чолу).
Так... я забувсь... Прости мене, Микито!
М и к и т а
(похмуро).
Не ворог я... хоч i кажу тобi
Про Новгород я правду неприкриту,
Але за Київ ляжу в боротьбi.
 
VI
 
За дверима рух, входить Журейко. Вiн в схiдному одязi, з червоною шовковою хусткою на голенiй головi.
 
Ж у р е й к о
(збуджений).
Чолом тобi, великий господине!
Я р о с л а в
(здивований).
Знов каменщик! З яких це ти країв?
Ж ур е й к о
З Чернiгова i Новгорода нинi,
Куди примчав з побузьких я степiв.
Уже давно помiтив я за Доном,
Що рушити збирається орда,
Коли ж знялися першiї загони
I стала неминучою бiда,
Я в Новгород помчав перед ордою
I перстень твiй громадi показав.
Я р о с л а в
(схвильований).
Ти це зробив! Сам бог чинив тобою!
Що ж Новгород?
Ж у р е й к о
Негайно рать зiбрав.
Вже рушили до Києва полки,
В Чернiговi я залишив їх вчора,
А сам вперед до тебе навпрошки,
Аби тебе порадувати в горi.
Я р о с л а в
(обiймає Журейка).
О каменщик! Ти камiнь з серця зняв,
I твойого я дiла не забуду!
 
Загальний рух.
 
С и л ь в е с т р
Велик господь, що помiч нам прислав!
Во л о д й м й р
(у захватi).
От Новгород! Якi ж це славнi люди!
О государ! По-царськи їм воздай!
Я р о с л а в
Тебе до них пошлю я князювати.
Ну що, Микито, хоч тепер признайсь,
Що Новгород лишився вiрним братом.
 
За вiкнами сурми i шум воєнних зборiв.
 
Отроки i Свiчкогас приносять Ярославовi кольчугу, шолом, щит. Вiн знiмає корзно, верхню тунiку i починає одягатись з допомогою отрокiв i Свiчкогаса, який мiж iншим бинтує князю праву ногу.
 
Я р о с л а в
Так, вже знялася бранная тривога,
Комонi ржуть, почувши дим вiйни,
I мушу знов трудити хвору ногу
I брати меч, як в они бурнi днi.
Знов молодим завзяттям закипає -
В котрий це раз! - збентежена душа,
Але завжди з нудьгою i одчаєм
Я для меча цi книги залишав...
Щасливий ти, премудрий Свiчкогасе,
Що пiсля всiх твоїх грiхiв i бур
Знайшов ти мир в оцiй скуф'ї i рясi...
Мене ж в життi, неначе буйний тур,
Гаряча кров метала i носила...
I ось тепер, коли бурхливi сили
На мирний труд почав я направлять,
То знов труба тривогу протрубила
I знов на бiй я мушу вести рать...
Ну що - сповив?
(Пробує оповиту ногу).
Вперед, нога окута!
О боже мiй! Як важко мудрим бути,
Коли в душi двi сили б'ють ключем,
Коли вино не вийшло ще iз сусла 1
I двох царiв жага

читати