Завантажити

до нiг Микити i цiлує йому руку.
 
М и к и т а
(здригнувшись).
Джема!
Д ж е м а
(нiжно).
О, не сумуй, сеньйоре любий мiй...
Я знаю, ти кохаєш королiвну...
Забудь її... i серця не гнiти...
Тобi ж бо з нею щастя не знайти...
М и к и т а
Встань, дiвчино! З тобою ми нерiвнi...
Iди собi.
Д ж е м а
О, не жени мене!
Не проганяй од себе бiдну Джему,
Не однiмай це щастя чарiвне -
Тебе кохати палко i таємно...
М и к и т а
(здивовано).
Опам'ятайсь, безумна! Я монах!
Д ж е м а
(не випускаючи його рук).
Неправда це! Ти не монах... Я знаю...
Великий ти сеньйор в своїх краях,
Лиш серця жар пiд рясою ховаєш...
Мене малу ще научила мати,
Як суть людей укриту пiзнавати.
В твоїй душi я бачу гнiв i месть,
А на чолi - сеньйорiв горду честь...
Ти, мабуть, князь...
М и к и т а
Мовчи! Важкий тягар
Поклав менi на плечi долг суворий.
О, якби мiг позбутись я примар,
Якi за мною йдуть слiдом з докором!
Дивись... i зараз... бачиш... вже прийшли.
Iди собi... залиш мене.
Д ж е м а
Не треба!
Я прожену примари всi страшнi,
Я поцiлую... пригорнусь до тебе.
М и к и т а
(м'яко).
Iди вiд мене... вирiшить ця нiч
Мою судьбу... iди... прощай.
Д ж е м а
(раптом оповиває його шию руками i цiлує).
Коханий!..
 
IV
 
З темряви виникають три чорнi постатi i спиняються перед Микитою. Джема з легким вигуком зникає.
 
Р а т и б о р
Внемли, Микито. Час настав. Востаннє
Тебе на помсту Новгород зове.
Возстань i мсти!
Д а в и д
Наповнився сосуд.
Р а т и б о р
Гримить труба!
Д а в и д
Звершиться божий суд.
Р а т и б о р
Нехай твiй меч окови розiрве
I поразить Ахава.
М и к и т а
(гнiвно).
Геть iдiть!
Доволi вже дурних, порожнiх слiв!
Я знаю сам i вам про це казав,
Що зараз нам не ворог Ярослав.
Iдiть собi.
(Повертається, щоб вийти).
Р а т и б о р
Спинися, раб лукавий!
Опам'ятайсь! Якби ти тiльки знав
Останнє зло, останнiй грiх кривавий,
Що Ярослав безбожно учинив!
То слухай же, безумний. Вiн убив
Твого отця, чесного Коснятина!
М и к и т а
(вiдсахується вражений).
Ви брешете! Нi, нi! Вiн не загинув!
Недавно ж князь Слав'яту вiдрядив
До Мурома, щоб повернув отця!
Р а т и б о р
Вiн вбив його! Ось правда до кiнця.
Послухай свiдка, хай розкаже вiн.
Повiдай все, Стемире, син Збислава.
 
Третя чорна постать виступає вперед.
 
С т е м и р
Я з Мурома. Велiнням Ярослава
Бисть убiєн Добринич Коснятин
В день Якова апостола. Амiнь.
Прийми господь його в свої оселi.
 
Микита падає на лавку, сховавши обличчя в долонi. Знову свiтло i спiв у галереї. Весiльний похiд вертається з церкви.
 
Р а т и б о р
Прощай, Микито! Меле божий млин.
Не жди часу, коли й тебе вiн змеле!
 
Зникають всi троє. Дiвчата спiвають.
Д i в ч а т а
Iз нашого саду ми грона зняли,
Ой ладо, ой лада, ой ладо люлi!
Роздавимо грона ми в чашах златих
I соком червоним наповнимо їх!
Ой ладо, ой лада, ой ладо люлi!
Як повная чаша любов на землi!
М и к и т а
(пiдводиться хитаючись).
Не жди часу... О недостойний син...
Невже я мiг, забувши поклик горнiй,
Ганебно жити в кривдника мого...
I хлiб його не став у мене в горлi,
Отрутою не опекло вино...
Так, хто в життi захоче кривду чорну
З найвищим благом якось примирить,
Того нещадно змелють божi жорна...
Бо мудрою буває тiльки мить,
Яку в життi нам не дано спинить.
 
Повiльно йде в глибину саду.
 
V
 
За арками яскраве свiтло, музика й шум весiльного бенкету. В сад входять Ульф з Iнгiгерда, продовжуючи розмову.
 
I н г i г е р д а
Гаральд не знає?
У л ь ф
Нi. Йому сказать -
Це значило б усю зiрвати справу,
Вiн надто вже шанує Ярослава,
Та ще тепер, коли його вiн зять.
I н г i г е р д а
(задумливо).
Так... рицарська у нього надто честь,
Нездатний вiн на змову i на лесть,
Проте... коли б вiн раптом десь пiзнав,
Що князь звелiв вiддать мене в черницi,
То може б вiн обурився як рицар
I меч тодi за честь мою пiдняв.
Ну, добре... з ним сама поговорю.
Всi знають час?
У л ь ф
Коли задзвонить дзвiн.
I н г i г е р д а
(про

читати