Завантажити

себе).
Так... жереб кинуто... Що обiцяє вiн?
Не в перший раз я за кермо берусь,
Щоб корабель вiд згуби рятувать.
Ще з тих часiв, коли в боях за Русь
З Еймундом спiр я мусила рiшать.
Всiм я тодi поклала межi твердi,
I рiвною князям i королям
Тодi на Русь вернулась Iнгiгерда.
Коли ж тепер вiн все ламає сам
Й на мене вже знялась його рука,
То хай собi лиш дорiкає князь,
Що не знесла Олафова дочка
Насильства i нечуваних образ!
(Ульфовi).
Ходiмо, Ульфе, близько дiї час.
 
Виходять в глибину.
 
VI
 
Чути крик пугача. Другий, третiй. З галереї вибiгає схвильована Милуша i обережно пробирається до фонтана. З гущi дерев виникає постать Журейка. Вiн пiдбiгає до дiвчини й хапає її руки.
 
М и л у ш а
Не встигла я поговорить про тебе
З князiвною, коханий.
Ж у р е й к о
(схвильований).
Вже не треба!
Пiду тепер до Ярослава сам.
Страшнi дiла! Лукавим ворогам
Вiн преданий. Ще вчора дещо чув
Мiж варти я варязької - їх мову
Я розумiю; зараз же в саду
Про все дiзнавсь; на князя злая змова.
Його в тюрму...
М и л у ш а
Не може бути!
Ж у р е й к о
Сам
Я зараз чув. Веди мене в палати.
М и л у ш а
(з жахом).
Не можна, нi! Тебе ж бо схоплять там!
Ж ур е й к о
(вагається).
То що ж робить? Не можна зволiкати,
Мабуть, мене побачили в саду.
Е, будь-що-будь - я сам туди пiду.
Веди мене.
 
Рiшуче прямує до галереї, але в цю хвилину з-за дерев вибiгає схвильований Ульф у супроводi двох варягiв.
 
У л ь ф
А, ось куди ти втiк!
Берiть його, злочинця, душогуба!
(Варяги хапають Журейка, який вiдбивається).
Та ще з ножем! На княжому дворi!
На князя нiж!
Ж у р е й к о
(кричить).
Ти сам на князя згубу
З княгинею умислив!
У л ь ф
В дальнiй кут
Ведiть його i там убийте!
М и л у ш а
(кричить).
Пробi!
Рятуйте, гвалт!
(Бiжить до галереї).
Ж у р е й к о
Милуша, рiдна!
У л ь ф
(хапає Милушу).
Стiй!
Мовчи, проклята!
М и л у ш а
Не замовкну! Нi!
Верни Журейка! Ви на князя в злобi
Підняли руку!
У л ь ф
Пропадай же,суко!
 
Поражає її ножем i тiкає. Милуша падає.
 
Знялась тривога, замиготiло свiтло. З галереї i з усiх кiнцiв збiгаються люди. Ярослав, Iнгiгерда, Гаральд, Єлизавета, Микита, бояри, варта з смолоскипами в руках.
 
Я р о с л а в
Що тут таке? Убивство!
Є л и з а в е т а
(з жахом).
Це Милуша!
(Схиляється над нею).
Милуша, люба! Хто тебе, сердешна?
Я р о с л а в
(в гнiвi).
Доколи ж я терпiти зло це мушу...
Вже в теремi у мене небезпечно!
Хто вбив її?..
М и л у ш а
(розплющує очi).
Мерщiй... Спасiть його!
Я р о с л а в
(схиляється над нею).
Кого спасти?
М и л у ш а
Його... Журейка... Лада...
Я р о с л а в
(здивовано).
Хiба вiн тут? Та вiн же втiк давно.
М и л у ш а
Вернувся вiн... Вiн зараз викрив зраду...
Його схопили... Ульф мене вразив...
Кричала я.
Я р о с л а в
(випростується).
Так ось якi дiла!
На князя вже стає крамола зла...
Гей, зараз же сурмити скрiзь тривогу.
Схопити Ульфа!
 
Але в цю мить вбiгає Журейко. Вiн скривавлений, в подертому одязi, з розiрваними ремiнцями на руках.
 
Ж у р е й к о
Князь! Хвалити бога!
Я не спiзнивсь.
Сьогоднi-бо вночi
Умислив Ульф з княгинею лукаво
Тебе схопить i в поруб 1 заточить,
А Київ весь варягам...
(Побачивши Милушу).
Боже правий!
(Кидається на колiна перед Милушею).
Милушо! Рiдна! Рутонько гiрка!
Голубко чиста, ластiвко бездольна...
Та хто ж це смiв! Чия знялась рука...
 
1 Поруб - тюрма.
 
М и л у ш а
Кричала я... Це Ульф... отой крамольний...
Така вже доля... Не судилось нам
У Києвi... собi... гнiздечко звити.
Ж у р е й к о
(цiлує її руки, плаче).
Нi, нi, тебе я смертi не вiддам.
Бо де ж тодi шукати правди в свiтi?
Є л и з а в е т а
(пригорнувшись до Гаральда).
О боже мiй... i знову ллється кров...
Невже немає справдi мiсця в свiтi,
Де б мир царив i де б цвiла любов
Серед людей, братерством оповитих!
Я р о с л а в
(в гнiвi хапає за руку Iнгiгерду).
То навiть тут, в цю нiч любовi й миру,
Ти давнє зло наважилась збудить!

читати