Завантажити

(спiває).
Коли монах поплавав по морях,
То стане вiн варяг, а не монах!
 
Одна з невiльниць, дуже гарна, напiвроздягнена, але в золотих оздобах дiвчина-iталiйка, що тримає золоту тацю з помаранчами, тремтить вiд холоду.
 
Є л и з а в е т а
(пiдводиться).
Чи бачиш, тату, дiвчину прекрасну,
Що помаранчi держить золотi?
Вона пiвгола, сирота нещасна,
I на морозi, бiдная, тремтить...
Це, певно, iталiйка... йди сюди!
Дiвчина боязко пiдходить.
Є л и з а в е т а
Зогрiйся, бiдна... годi, не тремти.
 
Спускає з плеча своє хутряне корзно 1 i укриває ним дiвчину, тодi сiдає.
 
1 Корзно - хутряний одяг, схожий на плащ.
 
Д i в ч и н а
О грацiя, о грацiя, реджина! 2
(Цiлує її сукню i руки).
 
2 Реджина (iтал.) - королева.
 
Г а р а л ь д
(вражений, про себе).
О дiвчина, яснiша, нiж кришталь!
Невже менi судив таку дружину
Великий бог чудесного хреста!
(Голосно).
Вона твоя, ласкава королiвно,
I сам твоїм я радий стать рабом,
Бо i мене теплом живим i дивним
Зогрiла ти, як цю своїм крилом.
Але пробач! Нiде в цiлому свiтi
Я не знайшов нiде таких дарiв,
Якi б могли як слiд тобi личити,
Тобi, моїй недосяжнiй зорi.
Щоправда, є одна у мене шана,
Я пам'ятав священний заповiт
Зiрвать тобi з могили Iоанна
Тюльпан, лiлею чи рожевий цвiт...
Але пiзнай, моя Єлизавето,
Хай не сумує серце золоте:
Немає квiтiв на трунi поета,
Один лиш терен дикий там росте.
Є л и з а в е т а
Така судьба усiх спiвцiв чудових -
Їх тернами увiнчує життя...
Га р а л ь д
Зате не в'яне цей вiнок терновий,
Для тебе я зiрвав оце гiлля
I в золото оправив та рубiни.
(Бере в джури i подає з поклоном Єлизаветi оправлений в золото вiнок).
А на могилi насадив шипшину,
Щоб колючки iз рожами сплелись.
Є л и з а в е т а
(пiдводиться зворушена).
Хай бог тебе нагородить колись
За вчинок цей, гiднiший всеї слави,
Що ти зажив в цi роки по свiтах!
Якби ти всi завоював держави,
Пройшов весь свiт, всi межi i застави,
Ти б не знайшов до мого серця шлях.
А вшанувати так спiвця могилу
Мiг тiльки той, хто сам складав пiснi,
I цим тепер дорожчий ти менi.
Бо я цiню святу натхнення силу,
I зараз вiрю, що насправдi скальд 1,
А не звитяжець тiльки мiй Гаральд.
 
1 Скальд - скандiнавський поет i спiвак, який складає пiснi про битви i походи вiкiнгiв, конунгiв та їхнi перемоги.
 
Г а р а л ь д
(бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, спiває).
Славу тобi, тобi, моя кохана,
Я проспiвав у всiх краях землi,
Скрiзь, де пройшли по хвилях океану
В пiнi срiблястiй мої кораблi,
Йшли ми крiзь скелi в верниводах бурних,
Тiльки до тебе неслися думки,
Потiм спинилися в водах лазурних,
Де, як сапфiри, горять острiвки.
Тiльки i там, i там не знав покою.
Скрiзь я шукав чудесний образ твiй.
В хвилях морських, в мереживi прибою,
В струнах шукав на арфi золотiй.
I ось тепер крiзь бурi i замети
Принiс тобi душi незгаслий спiв:
Тебе люблю, моя Єлизавето,
Тобi весь пал невимовлених слiв!
.Я р о с л а в
(пiдводиться),
Хвала тобi, всесвiтнiй переможцю,
На струнах ти ще краще, нiж в бою.
Здобув собi звитягу найдорожчу,
Дiвоче серце, горлицю твою.
Отож, коли вона тебе вiтає,
То в згодi я також не вiдмовляю.
Привiт тобi! Судьбу свою прослав!
В и г у к и
Нехай живе премудрий Ярослав!
 
Муаика.
 
З а в i с а.
 
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
 
"К А М Е Н Щ И К І КНЯЗЬ"
 
1032 р.
 
Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкiс, з лiвого боку авансцени i в глибину саду йде вiдкрита галерея - переходи. На передньому планi праворуч мармуровий басейн з фонтаном i мармуровою ж лавкою поряд.
 
Травневий вечiр, що скоро переходить в нiч.
 
І
 
В садку i за аркадами галереї рух- сьогоднi весiлля Гаральда i Єлизавети. Проходить заклопотана челядь, пробiгають дiвчата. За одною з них женеться й наздоганяє Свiчкогас. Вiн у розкiшному захiдному вбраннi дружинника-варяга, з чималою флягою на поясi.
 
Д i в ч и н а
(пручається).
Та одчепись, дурний! Знайшов-бо час
Чiплятися без сорому й користi!
Хiба не знаєш, що весiлля в нас
I треба в церкву виряджать невiсту!
А ще монах!
С в i ч к о г а с
I зовсiм не монах
I можу це сугубо доказати.
Недурно ж я

читати