Завантажити

злочинця, дiду любий!
Навiщо кров? Вона ж не верне згуби
I сина вже твого не воскресить.
Л ю д о м и р
(розчулений).
Хай буде так, дитиночко ласкава,
Мов сонечко, ти сяєш на землi...
Хай доленька ясна тобi щастить
I лада любого Даждьбог тобi пошли.
Я р о с л а в
Да буде так. То розв'яжiть його
I хай заплатить вiсiмдесят гривен -
Подвiйну виру.
 
В натовпi глухе ремство.
 
Ж у р е й к о
(хмуро).
То неправий суд.
Я р о с л а в
Ти, каменщик, коли будуєш церкву,
Єдиний кут свiй бачиш, я ж усю
Вiд самого пiдмурка до хреста.
 
Варта розв'язує Турвальда.
 
Га р а л ь д
(кидає йому великий гаман з золотом).
Не вартий ти помилування, дурень!
Принцесi дякуй за своє життя. Плати вину!
 
Слав'ята i Ярун вiдлiчують грошi i дають Людомиру.
 
Т у р в а л ь д
(випростується з дурним смiхом).
Тепер, ха-ха, я вiльний.
I дiвку цю я золотом купив!
(Хапає в обiйми Милушу).
Вона моя!
Ж у р е й к о
(кидається до нього),
То пропадай же, клятий!
(Вражає Турвальда ножем, той падає).
Я р о с л а в
(в страшному гнiвi).
Держiть його!
 
Але Журейко зник у натовпi. Гаральдовi варяги кидаються, вихопкзши меч, на Людомира й Милушу.
 
Гей, рицарi, до зброї!
Рубайте всiх!
 
Але Микита з силою вiдштовхує перших двох варягiв.
М и к и т а
Геть проклятi заброди!
 
Варта й юрба будiвникiв мит'тю вiдтiсняє й обеззброює варягiв. Шум стихає. Єлизавета горнеться в сльозах до Ярослава.
 
Я р о с л а в
Ось бачиш, люба доню, мудрий лад
Не насадити кроткими руками,
Немов троянд i лiлiй тихий сад.
Як дiїїсий лiс мотиками, роками
Державне поле треба корчувать,
Щоб гиросла на ньому благодать.
Да буде мир! I богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш i Русь,
Хто осквернить насильством справу миру,
Як каменщик, що оголив ножа,
Коли я суд перед людьми держав.
Тепер до працi. Хай живуть навiки
Державна Русь i Київ наш великий!
 
Вигуки. Сурми.
 
Завiса.
 
ДIЯ ТРЕТЯ
 
"КВIТНЕВИЙ СНIГ"
1032 р.
Той самий лужок перед княжим замком в Києвi, що й у попередньому актi. Але тепер усе: i луг, i дерева, i виступи стiн, дверей та вiкон замку - занесене несподiваним квiтневим снiгом, що випав вночi i не встиг ще нi пожовкнути, нi розтанути.
 
Чудовий сонячний ранок з легким приморозком. З правого боку лугу збудовано дерев'яний помiст, який зараз кiлька отрокiв i майстрiв застилають червоним сукном, iншi ладнають крiсла.
 
Бiля брами стоїть, опершись на топірець, хмурий воїн.
 
І
 
З замкової брами виходить Людомир. Спинившись бiля ворiт, вiн дивиться примруженими i прикритими рукою очима на снiг i непохвальне хитає головою.
 
Л ю д о м и р
(до вартового).
Диви, яке! У квiтнi раптом снiг!
Уже весна дерева розбудила,
Уже струмки побiгли по ярах
I Хоре 1 великий зняв покрови бiлi
З усiх полiв i в зелень їх одяг.
Аж раптом снiг... не гоже... не добро.
З давнiх-давен такого не чували,
Щоб снiг новий у квiтнi. Не гаразд...
Хiба в той рiк, як Володимир князь
Старих богiв повикидав в Днiпро...
(Хитає головою),
Еге.. еге... було це в рiк печалi...
Ось i тепер... не гоже... не добро...
Лиш воронам це радiсть. Ворон кряче
На снiг новий. Бо - кажуть, прилетiв
З-за моря крук, отож воно i значить:
Гаральд цей крук, i на голубку нашу
На бiлую... вiн кiгтi нагострив.
 
1 Хоре - божество у слов'ян.
 
З лiвого боку виходять Давид i Ратибор, двоє похмурих новгородських мужiв, солiдно вдягнених в суконнi шуби. Вони йдуть до брами, але вартовий їх спиняє.
 
В а р т о в и й.
Не можна в терем. Хто ви єсть?
Р а т и б о р
(суворо, басом).
Пусти.
Ми нарочитi мужi Новгородськi
Давид i Ратибор.
Д а в и д
(улесливо, тенором).
Шукаєм мнiха
По iменi Микита. Сей монах
Живе у князя i малює книги.
В а р т о в и й
Проходьте.
Л ю д о м и р
Не люблю цих дзвонарiв.
 
Давид i Ратибор проходять в браму.
З мiста, але з правого боку, знизу через яр пiдiймається схвильована і задихана Милуша. Вгледiвши батька, вона пiдбiгає до нього.
 
М и л у ш а
Ой любий тату! Що я зараз чула!
Ходiм сюди!
(Одводить його далi од брами).
Не знаю, що й робить.
Л ю д о

читати