Завантажити

будь пiсля цього чесною! Ну, бог з тобою, - бери. (Хапає перстень i вiддає курку).
Л у н д и ш е в (бере курку). Курка! Найдорожча курка мого життя... (Виходить, притискуючи курку до грудей).
 
IX
 
У с а ч и х а (сама, милуючись каменем). Камiнь який чудовий! Доведеться, мабуть, для Ольки знову десь здобути. Ой ненечко, - iдуть - напевно, збори. (Тiкає).
 
Входять кiлька залiзничникiв, серед них Черевко, секретар партосередку та iншi, а також 3-4 жiнки- дружини залiзничникiв. Хмуро розсаджуються по лавках.
Збори.
 
2-а ж i н к а. Хлiба немає, а збори щодня. Свобода...
3-я ж i н к а. I не кажiть. Очi б мої не дивились.
2-а ж i н к а. Знову умовляти будуть.
3-я ж i н к а. Тьху!
С е к р е т а р о с е р е д к у. Тихше, товаришi! Сьогоднi в нас дуже важливе питання. Одержано наказа.
2-а ж i н к а. Кожен день накази, а хлiба немає.
1-й з а л i з н и ч н и к. Скажи краще, чому жалування припинили.
3-й з а л i з н и ч н и к. Правильно! Який такий порядок жалування не видавати?
1-а ж i н к а. Значить, з голоду подихати! Курка двадцять тисяч. Картопля п'ять тисяч. Дiти пухнуть.
 
Галас.
 
С е к р е т а р. Та тихше-бо, товаришi. Дайте сказати. Дiло серйозне. Зарплатню припинили тимчасово, а хлiб цими днями буде. Завтра будемо картоплю видавати.
2-а ж i н к а. I все брехня. Немає в них картоплi - бреше.
С е к р е т а р. Тихше. Я бачу, товаришi, що у нас погiршилась дисциплiна. Ми, товаришi, на посту. Залiзничники це все одно, як солдати, - в наших руках зв'язок, транспорт. Ми повиннi життя не шкодувати за пролетарську диктатуру, а що ми конкретно бачимо. Конкретно ми бачимо, що машинiсти i кочегари кидають паровози, йдуть, конешно, на село, в город. А хто ж поведе вiйськовi поїзди, товаришi? Ось i сьогоднi одержано наказа - негайно видiлити двох машинiстiв для вiйськових поїздiв особливого призначення.
1-й з а л i з н и ч н и к. А куди? До яких мєстов?
С е к р е т а р. Цього ми не знаємо. Маршрут засекречений.
 
Галас. Увiходить Карфункель.
 
- Нема дурних! Хлiба нема, грошей нема, добре тобi дiло!
- I куди їхати? Шию зламати. Нi маршруту, нi профiлiв, всi мiстки потрощенi, станцiї погорiли.
- Та ще обстрiлюють з кожного лiсу. Знаємо.
С е к р е т а р. Товаришi! Товаришi! Слухайте! Що ми бачимо конкретно? Диктатура пролетарiату бореться за робiтничу владу. То невже в цей момент...
 
Двоє залiзничникiв демонстративно пiдводяться i йдуть до виходу.
 
- Самi працюйте.
К а р ф у н к е л ь. Ага, я говорiль. Революцiя буде програваль.
Ч е р е в к о (схоплюється з мiсця). Товаришi! Товаришi! Опам'ятайтеся! Ви ж робiтники - подивiться на вашi руки - вони зашкарубли, почорнiли вiд нафти i сажi, вiд ключiв i домкратiв, вiд свердел i молоткiв, вiд гарячої пари. Хiба не для нас здобували волю пiтерськi московськi, тульськi робiтники, хiба не вони прогнали Денiкiна, Юденича, Петлюру? То невже ж тепер, пiсля всiх зусиль i жертв, ми продамо справу революцiї, справу робочого класу? I коли щодня тисячi комунiстiв, тисячi робiтникiв кидають фабрики, заводи, сiм'ї i йдуть на фронт, щоб битись за нашу волю, - ми, ми зупинимо їх ешелони, випустимо пар з паровозiв? Я старий, двадцять два роки не сходжу з паровоза, - то невже ж тепер, коли партiя кличе нас на бiй, коли товариш Ленiн каже, що треба роздушити Врангеля, - я кину мiй паровоз?
1-й з а л i з н и ч н и к. Звiсно, - ти ж партєєць - зрiвняв.
 
Входить схвильована Оля i кидається до Черевка. Бере його за руку.
 
Ч е р е в к о (вiдхиляючи її руки). Так, я партєєць, комунiст - вiрно, товаришi, - а хiба ви не робiтники!
О л я. Андрiю Трохимовичу, Андрiю Трохимовичу! (Майже силомiць вiдводить його набiк i щось йому тихо говорить).
К а р ф у н к е л ь. Ага! Я говорiль. Життя поклало на ваги свою руку.
Ч е р е в к о (хитаючись, вертається на своє мiсце. Оля тихо плаче на лавцi). Товаришi... зараз прийшла моя жiнка i каже, що мiй син... хлопчик мiй вмирає... Якщо зараз не впорснути камфори - до ночi помре. То хiба ж це зупинить мене, примусить зiйти з паровоза? Нi, товаришi, - я ще мiцнiше натисну на важiль, бо й життя не потрiбне нi менi, нi моєму синовi, якщо переможуть вороги революцiї.
 
Великий рух. Шум. Троє залiзничникiв схоплюються з мiсця i пiдходять до Черевка, простягаючи йому руки.
 
- Їдемо, Трохимич, їдемо!
Ч е р е в к о (витираючи сльози, тисне їм руки). Спасибi, товаришi, спасибi, - не сумнiвався.
К а р ф у н к е л ь. Алле таузенд! Це люди з залiзним серцем.
 
Х
 
З шумом вбiгає Таратута.
 
Т а р а т у т а (кричить ще з порога). Товаришу Черевко, мамаша, - де ви? Дiстав камфору, рiж її душу вареником, - аж цiлих шiсть ампул!
О л я (скрикуєє). Боже мiй,

читати