Завантажити

дурна пiд колесо, то й ту воскрешати доводиться. (Сiдає бiля Олi на лавочцi). Так-то, Олю, мiй друже.
Ю р к е в и ч. Як воскрешати? Що ти брешеш, Таратуто?
У с а ч и х а (в щирому захопленнi). I збреше ж, куродав окаянний!
Т а р а т у т а. А ти думав, звiдки в мене ця курка? Пiд колеса потрапила, сердешна.
Ю р к е в и ч. Як пiд колеса?! Та вона ж жива!
Т а р а т у т а (не кваплячись, дiстає з кишенi пляшку i металеву чарочку). А ось тут i починається воскресєнiє iз мертвих та iншi чудеса. (Наливає в чарочку). Войдiтє. (П'є). Добрий коньяк, французький. Влив їй в горло оцього самого коньячку, - скочила, як перемита. (Наливає). Випий i ти, братику, - коли вже курка п'є i жива буває, то тобi й бог велiв.
У с а ч и х а. I все бреше, сукин син. Вимiняв де-небудь на гас, щоб його жаба забодала!
Ю р к е в и ч (п'є). I час тебе не бере, Таратуто.
 
Усачиха мимоволi ковтає, дивлячись, як Юркевич п'є.
 
Т а р а т у т а. Час? Це ви, образованi, вигадали час, а я на нього давно плюнув. За мною нiякий час не вженеться. В мене один рахунок - завжди сьогоднi.
Ю р к е в ич. Мудрець ти, Таратуто, сам собi цiни не знаєш.
Т а р а т у т а. Ну, прощавайте поки - не сумуй, Олю, - i мальчонку твого пiдправимо. (Дає їй пляшку). На ось, дай йому ковтнути чарочку - миттю серце запрацює. Напевно.
О л я (крiзь сльози). Йому камфори треба, Таратуто, - а де її взяти... Ось сиджу, чекаю на Андрiя Трохимовича - i додому йти боюся.
Ю р к е в и ч. А в Червоному Хрестi питали?
О л я. Скрiзь була - нiде немає.
Т а р а т у т а. Стривай! То я ж знаю!
О л я. Та невже? Ради бога, Таратуто, - врятуй, на тебе одна надiя!
Т а р а т у т а. Поїхав! Є в мене один чолов'яга. Коли вже в нього немає - то, значить, нiде. Потерпи, Олю, - я вмить. (Виходить).
У с а ч и х а. Стривай, Таратуто! Коли ще де-небудь курку задавиш... (Бiжить за ним).
 
III
 
Юркевич пiдводиться i йде до дверей. Входить граф Лундишев. Вiн постарiв, зiгнувся, обшарпаний, ходить через силу, спираючись на паличку. Юркевич одвертається i хоче вийти.
 
Л у н д и ш е в (зупиняє його). Мсьє Юркевич!
Ю р к е в и ч (обертається). Чого вам вiд мене треба?
Л у н д и ш е в (з образою). Тiкаєте? Боїтесь, мабуть, що просити у вас буду... ех!
Ю р к е в и ч. Невже ви самi не розумiєте... Забули...
Л у н д и ш е в (в свою чергу розсердившись). Не вам би це казати, молодий чоловiче! Ви самi, мабуть, забули, як двiчi накидалися на мене й душили за горло. В мене й досi шия болить.
Ю р к е в и ч. Ну, тим бiльше. Немає, значить, про що й балакати.
Л у н д и ш е в. Якщо я проговорився тодi, що знаю вашу дружину, то це була просто необережнiсть. А що зi мною зробили подiбнi до вашої дружини комiсари! Не знаєте? Все забрали - грошi, будинки, речi, золото, срiбло - все. Ось тiльки цей перстень залишився - хочу на хлiб та на масло вимiняти. Ех!
Ю р к е в и ч (дивиться на перстень). Ого! Iзумруд.
 
Та ще який великий!
 
Л у н д и ш е в. . Ще б пак, вiсiм каратiв. Фамiльний. Ще вiд дiда лишився. Колись графиня Селецька трохи не навколiшках благала, щоб продав, - давала чотири тисячi, потiм п'ять - не вiддав. Навiть посварилися через це.
Ю р к е в и ч. То це ж цiлий скарб! Капiтал! (Милується каменем). Ви можете два роки жити на цей камiнь.
Л у н д и ш е в (прикро). Ви думаєте? Знаєте, скiльки за нього дають мiсцевi йолопи? Двадцять тисяч. А паршива курка на базарi коштує двадцять п'ять.
Ю р к е в и ч (усмiхається).
Л у н д и ш е в. Усмiхаєтесь! Я знаю, чого ви смiєтесь.
Ю р к е в ич. Та що ви... це просто так - згадав.
Л у н д и ш е в. Згадали, як я колись двадцять тисяч за паризьку курочку давав. Золотом. А тепер i звичайної не маю... Тижнями сиджу без обiду. (Сiдає на лавку бiля Олi).
О л я (пiзнає Лундишева). Добридень, Валерiане Сергiйовичу. Пробачте, я вас не пiзнала.
Л у н д и ш е в. А? Хто? А, це ти... Оля. (Сухо). Добридень. Так, батеньку, дожили. А де ваша дружина?
Ю р к е в и ч. Та ось мусить приїхати сьогоднi. Чекаю. Вибачте. (Пiднiмає шапку i виходить).
Л у н д и ш е в (мимрить про себе). Двадцять тисяч курка... Тьфу!
О л я. Давно вас не бачила, Валерiане Сергiйовичу. Як ваше здоров'ячко?
Л у н д и ш е в. А це вже ти в свого чоловiка спитай - бiльшовика. I подiбних йому комiсарiв.
О л я. Та господь з вами, графе, який же Андрiй Трохимович комiсар?
Л у н д и ш е в (стукає паличкою). А хто ж? А хто? Забула, як ще тисяча дев'ятсот дванадцятого року в тюрмi сидiв? З тисяча дев'ятсот п'ятого року забастовщик. Це ж у них заслуга, чин, вродi як вислуга лiт. Зате - тепер начальство. Комiсар! Пф...
О л я. Та нiяке вiн не начальство. Як був машинiстом, так i залишився. Самi голодуємо.
Л у н д и ш е в (не слухаючи). Комiсар! Бiльшовик! I

читати