Завантажити

слова-то якi повидумували: Пар-ком, Ком-бєд. Со-бес, Че-ка. Опродкомгуб. Тьфу! Грабилiвка, розбiйники, бандити. Землю забрали, садибу забрали, будинок забрали. Речi, одежу, золото, срiбло. I виїхати не можна. Сиди, подихай з голоду. Два днi не обiдав. Чаю нема з чим випити.
О л я (спiвчутливо). Бiдний Валерiан Сергiйович... (Нiяково). Може, дозволите... В мене є курочка... я буду її сьогоднi варити, то i з вами можу подiлитись...
Л у н д и ш е в (вражений). Ти! Ти пропонуєш менi курку! Ти! Та як в тебе язик повернувся!
О л я (злякано). Та що це ви, Валерiане Сергiйовичу... Адже ж я вiд щирого серця.
Л у н д и ш е в. Умру, подохну, з довгою рукою ка вулицi стану, - а в тебе не вiзьму!
О л я. Та чому ж, Валерiане Сергiйовичу?
Л у н д и ш е в. А ти забула, як в мене було вiсiмнадцять тисяч курей, тiльки племiнних, а звичайних - так нiхто й не лiчив. А коли ти просила в мене сiм рокiв тому одну курку, чи дав я тобi її - кажи - дав?
О л я. Та не хвилюйтеся, Валерiане Сергiйовичу, - нiчого я не пам'ятаю.
Л у н д и ш е в. Коротка в тебе пам'ять, мабуть. Ми з тобою розрахувалися. За тебе твої комiсари одержали. Вiдплатили цiлком, сповна!..
 
IV
 
Входить Усачиха.
 
У с а ч и х а. Там тебе мамаша шукає в конторi. Малому твоєму кепсько. Вмирає.
О л я (схоплюється). Боже ж мiй, господи! (Вибiгає, забувши про кошик).
Л у н д и ш е в (мимрить). Вона менi курку... менi курку... (Виходить).
У с а ч и х а (сама). Побiгла i кошолку забула з куркою. Сказано, вiтер в головi. (Озирається). Е, була не була. (Пiдходить до кошика). Все одно хлопець помре, не дiжде. (Бере курку з кошика i ховає пiд хустку). Удруге не кидай. Наука. (Iде до виходу). Ой, лишенько, когось несе!
 
Входить комiсар вiйськових поїздiв.
 
У с а ч и х а. Комiсар! Пропала!
К о м i с а р (пiдозрiло озирається). Ти що тут робиш?
У с а ч и х а. Я... нiчого, їй-бо, нiчого. Так i єсть! Пропала!
К о м i с а р. Це чий кошик? Твiй?
У с а ч и х а. Та нi... це Че... Черевкової Ольки.
К о м i с а р. А, Черевко, - його менi й треба. Почекай тут. (Швидко йде в лiвi дверi, звiдки зараз же чути телефонний дзвiнок i голос комiсара). Так, так. Слухаю. Одержано. Особливого призначення. Гаразд.
У с а ч и х а (метушиться з жахом по кiмнатi). Пропала! I втекти не можна, i кинути шкода. Якби де сховати... Ага! (Пiдходить до касового вiконця). Сюди! (Пiдiймає заслiнку вiкна i запихає туди курку, зачинивши знов вiконце). Сиди тут, падлюко, замiсть касира! Фу...
К о м i с а р (виходить з лiвих дверей). Ти знаєш, де живе машинiст Черевко?
У с а ч и х а. Ще б пак не знати - знаю.
К о м i с а р. Веди мене до нього. Живо.
 
Виходять. Усачиха озирається на касу.
 
V
 
Повертається з перона Юркевич, знову сiдає на лавку. Увiходить Лундишев i Карфункель - обшарпаний, змарнiлий, але, як завжди, впертий i сердитий, з чемоданом у руцi.
 
Ю р к е в и ч. А, це ви, гер Карфункель, добридень. По-старому чекаєте на поїзд?
К а р ф у н к е л ь (сердито). Зальбадерей. Безглюзде запитання на вокзалi. Якi сьогоднi поїзди?
Ю р к е в и ч. Та хто ж тепер це знає?
Л у н д и ш е в. Мiшочний експрес, скорий - теплушка, кур'єрський - "сипняк-той свiт". Без пересадки. Спальнi мiсця - на даху, пiд небом.
К а р ф у н к е л ь. Мiсочник... той свiєт? Зальбадерей. Нi. Менi не потрiбний такий поїзд.
Ю р к е в и ч. А ви все не втрачаєте надiї? Щодня ходите довiдуватись про поїзди?
К а р ф у н к е л ь (сердито). Я вже говорiль вам, що пiслязавтра мусиль бути дома - в Гейдельберг. Я мусиль робити там мiй годинник. Мiй генiальний дзигарi справжнього, дiйсного часу. О, лише тодi люди знатимуть, що таке час. Що таке - дер аугенблiк - один мить, якого тепер не помiчають.
Ю р к е в и ч. То хiба не можна їх робити тут - цi вашi дзигарi? В Москвi, Петроградi нарештi?
 
Вбiгає захекана Усачиха.
 
У с а ч и х а. А бодай вас жаба забодала! Знову наперлося повний вокзал. (Пробирається ближче до каси).
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей. Єсть тiльки два чоловiка на свiтi, який може робити такий дзигарi. Я - Тобiас Карфункель, який їх придумав, i майстер Тобiас Рамiнгер, який може їх зробiль. Тобiас Рамiнгер, великий дзигармайстер з Гейдельберга. Ха! Ось чому я чекаю на станцiя мiй поїзд.
 
Усачиха тим часом пiдiйшла до самої каси i заступила собою її вiконце.
 
Ю р к е в и ч. Чекаєте одинадцять мiсяцiв?
К а р ф у н к е л ь. Одинадцять мiсяцiв, одинадцять рокiв, одинадцять хвилин. Вi по-старому нiчого не розумiль ауф час. (До Усачихи). Пардон, мадам, - менi треба в каса. О, нерозумний учень, - не пам'яталь нi один мiй урок. Вi чуєте? Менi треба в каса!
У с а ч и х а (розгублено, проте не поступаючись). Та на бiса тобi каса, марудо!
К а р

читати