Завантажити

товаришко Званцева, їду. Спочатку на Днiпробуд, звiдти на Нижегородський автомобiльний, а потiм на паровозобудiвний у Харкiв. Там, мабуть, i лишуся. Та нi, не лишуся й там - усе б їхав та їхав, вперед i вперед, до самого Уралу i далi. Скрiзь, де зростуть блюмiнги i цехи, де загоряться вогнi п'ятирiчки, де пройде наш поїзд соцiалiзму. Адже його нiхто не зупинить, нiхто не поверне назад - ось як хотiв цей нiмець. Так, а де ж вiн, до речi?
Т а р а т у т а (тихо спускається по сходнях). Помер.
Л i д а. Як помер! Та не може бути! Що ти кажеш, Таратуто?
 
Вигуки. Рух.
 
Т а р а т у т а. Так i впав бiля годинника. Мабуть, вiд розриву серця.
Л i д а. Як це дивно! Вiн хотiв зупинити, повернути назад наш час... I напевно знайдуться божевiльнi, якi спробують це зробити, - не тепер, то через десять рокiв. Ви чули, як вiн кричав про нiмцiв, що вони захоплять землю - мабуть, у них ще є... таке божевiлля в мозку...
Ч е р е в к о. Мабуть... не навчив їх вiсiмнадцятий рiк, коли довелося тiкати з усiма машинами та гарматами.
Л i д а. Так, вони давно зазiхають на Україну, на нашi безкраї степи та простори - вони i справдi хотiли б i вiдкинути свiт на сотнi рокiв назад, щоб повернути часи середньовiччя. Та даремна мрiя. Бо хоч би й захопили вони нашу землю, весь народ повстав би як один за свою Вiтчизну, яку вiн створив i виплекав у цi радiснi роки, коли примусив час працювати для себе, для щастя оновлених людей. I не повернути нiколи назад дзигарiв iсторiї!
Ч е р е в к о. Нехай спробують! Ми тодi знову пiдемо в бiй, Лiдо, як колись! Ну, а поки - прощавай. До побачення, товаришi! Їдемо. Ходiм, Олю, пора.
 
Дзвiнок. Гудок. Черевко, Оля та iншi пiшли в поїзд.
 
Т а р а т у т а (кидає шапкою об землю). А щоб вас, усiх, рiж мою душу вареником! Кину своїх курчат i теж поїду.
Л i д а. Не сумуй, Таратуто, поїдемо й ми! А простiр, простiр який попереду!
 
Завiса.
 
1933
 

читати