Завантажити

Таратуто, кожна хвилина дорога!
Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму! Я тебе по судах затягаю, бiльшовик, куродав безбожнийi
Т р е т я. Та я за свого пiвня горло тобi перерву!
Т а р а т у т а. Геть пiшли, негiдницi! Я вас самих подавлю, сороки мокрохвостi. Всiх розмiняю, баби, курячий народ!
В с i. А, ти ще лаятись? Берiть його, тiточки, за боки, тягнiть до жандарма!
 
Галас. Наступають на Таратуту.
 
Ю р к е в и ч. Мерщiй, мерщiй, Таратуто! Все пропало.
Т а р а т у т а. Брись, окаяннi! (Вiдступає до дверей). Дайте їм по керенцi, ваше благородiє, - у мене немає.
 
Вiдштовхує баб i зникає. Тi наступають на Юркевича.
 
Ю р к е в и ч (виймає гаманець}. Нате! Нате i забирайтеся!
П е р ш а. Це за зозулясту - керенку! Та я самих яєчок...
Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму!
Т р е т я. Та я за свого пiвня!..
Ч е т в е р т а. Та такого кота в цiлому городi не було - тiльки що не говорив, сердешний!
 
З криком тiснять Юркевича.
 
Ю р к е в и ч (у розпачi шпурляє направо i налiво керенки). Нате! Нате ще! Нате!
 
Баби хапають грошi, але продовжують з галасом наступати.
 
Ю р к е в и ч. Та не налазьте! Геть! Це вже справдi якийсь тiсний час. Нате! Нате ще i забирайтеся геть! (Кидає грошi на пiдлогу).
 
Бiйка, галас. Баби хапають грошi i виходять, лаючись.
 
Ю р к е в и ч (стоїть сам, важко дихаючи, розпатланий, пом'ятий). Що це за день! Лiда, жандарми, Таратута, задавленi кури, коти... I коли дорога кожна хвилина, коли треба мчати щодуху, щоб урятувати мою Лiду, - знову чорт кидає курей пiд мої колеса! Знову курка на моїй дорозi!
 
VIII
 
Вертається поручик з другим офiцером - полковником, за ними Лундишев i Карфункель. Полковник пiдозрiливе оглядається.
 
Л у н д и ш е в. Нарештi ми про все дiзнаємось. Мiй полковнику, з'ясуйте ж нам кiнець кiнцем, в чому рiч? Що значить ця тривога? Чи буде сьогоднi поїзд на Шепетiвку?
Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин. I де вiн пропав, каналiя?..
К а р ф у н к е л ь. Я, я - нах Шепетофка. Я не можу чекаль! (Виймає з кишенi ще одного годинника i накручує). Зальбадерей!
П о л к о в н и к. Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Вiдводить поручика на авансцену). Кепськi новини. Пiд Дмитрiвськом наших розбито. Пiд Бiлгородкою - прорив. Але не в цьому справа. (Озирається на Юркевича). Зараз приїде ця бiльшовичка, шпигунка. Треба й негайно лiквiдувати.
П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику!
П о л к о в н и к. У неї важливi вiдомостi про наше розташування, про плани бiльшовикiв.
Ю р к е в и ч (нервово ходить по кiмнатi, дивиться на годинник). I де вiн пропав? Пройшло вже сiм хвилин. Що робити? Пiти туди - розминешся. Зараз буде поїзд.
К а р ф у н к е л ь (дивиться на годинник). Пройшло тiльки сiм хвилин. Коли ж буде поїзд? Що робити? Зальбадерей!
Ю р к е в и ч (пiдходить до Карфункеля i хапає його за руку). Ви ж майстер часу - ви знаєте його закони. Зробiть, щоб вiн зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей поїзд, який везе менi муку i смерть.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Що таке час? Для вас вiн iде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволi. Такий час - тiльки наше почуття. Його взагалi немає.
Ю р к е в и ч. То хiба є iнший час?
К а р ф у н к е л ь. Так, є - i я його знаю. Справжнiй час, якого люди не помiчають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тiльки я, Тобiас Карфункель, i я зроблю свiй годинник, що покаже не той час, який нам здається, а той, що є насправдi. Ха! Дi ур дер варгафтiгер цайт.
Ю р к е в и ч. Ви божевiльний! Можна з'їхати з глузду, слухаючи вашi химери.
К а р ф у н к е л ь. З'їхати з глузду? Зальбадерей! Для майстер не потрiбний ваш глузд - вiн слухає свiй генiй.
П о р у ч и к. Але як її пiзнати, пане полковнику?
П о л к о в н и к. В тiм-то й штука. Бачите цього цивiльного в сiрому капелюсi? Його прiзвище Юркевич. У мене є вiдомостi, що вона йому писала. Треба його обшукати i примусити... Ви розумiєте?
П о р у ч и к. Ага, розумiю: полювання на живу принаду.
П о л к о в н и к. От-от!
Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще двi хвилини! Нi, це неможливо! Краще пiду туди...
 
Iде до дверей. Полковник заступає йому дорогу.
 
П о л к о в н и к. Пробачте, одну хвилину. Ваше прiзвище Юркевич?
Ю р к е в и ч (здивовано). Так... Але дозвольте...
П о л к о в н и к. Будьте ласкавi, покажiть нам листа, якого ви сьогоднi одержали.
Ю р к е в и ч (спалахнувши). Але дозвольте! З якого права?
П о л к о в н и к. З якого права? (Голосно). Пане поручику, попросiть усiх вийти. Панове, прошу всiх вийти!
П о р у ч и к. Прошу вас, панове! (Випроваджує Лундишева i

читати