Завантажити

вражений). Боже мiй! Та це ж ви! Знову ви! Знову лиха година!
К а р ф у н к е л ь. Вас? Вас волен зi? (Накручує годинник ключем).
Ю р к е в и ч. Ну та, звичайно ж, ви! I знову на моїй дорозi. Механiк з годинниками i зубним болем, який... якого...
К а р ф у н к е л ь (дивиться спiдлоба на Юркевича). Який даваль вам сiм рокiв тому маленький лекцiй про руський iнтелiгент i про закон тiсного часу. I навчиль вас цiнувати кожну хвилину життя.
Ю р к е в и ч. Чорт би забрав вашi лекцiї! Вони менi дорого коштували. Це не лекцiї, а чаклунство. Я й досi тремчу, коли згадую той вечiр.
К а р ф у н к е л ь. Та при чому ж тут я? Я тiльки скромний учений i механiк - дзигармайстер. Я ж казав вам тодi, що дещо розумiю в життi, в часi i в його законах. Ну, то нема нiчого дивного, що я вмiю приманiль собака з-за грубки - ден гунд аус дем офен льокен.
Ю р к е в и ч. Так, але звiдки ви знали, звiдки ви це все знали?
К а р ф у н к е л ь. Знали? Що я зналь?
Ю р к е в и ч. Звiдки ви знали, що зо мною трапиться стiльки пригод, таких незвичайних i трагiчних?
К а р ф у н к е л ь. Ну, то це ж простий математика, звичайний розрахунок, закон. Подiї або трапляються дуже рiдко, або сунуть цiлий юрба. Життя, як колода карт - козирi або йдуть один за один, або їх зовсiм немає. Час буває або пустий - цiлий рiк без подiй, - або тiсний вiд рiзних пригод, що налазiль один на один i валiлься, як снiг на голова.
Ю р к е в и ч (задумливо). Справдi, це так i, мабуть, дуже просто. Але звiдки ж ви знали, що саме тодi, що саме того вечора звалиться на мене стiльки пригод?
К а р ф у н к е л ь. Ну, то це вже зовсiм не трудно. Адже ж вi самi казаль, що багато рокiв проживаль дуже нудно. I раптом поїхаль за кордон. Ну, для уважний око це вже багато значить. Я зрозумiль, що для вас починалься смуга тiсних часiв - коли подiї доганяють один одна i йдуть як зграя риб, що збиралься викидать iкру.
Ю р к е в и ч. I знову нiбито правда... Але тодi це виходило так, неначе ви самi наслали на мене цi пригоди, щоб вiдплатити за мою байдужiсть, коли у вас болiли зуби. До речi, як вашi зуби тепер? Зараз у мене є цi краплi - хочете?
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Дурний балакня! Можете крапаль їх собi на язик. Менi тепер потрiбний поїзд, а не краплi.
Ю р к е в и ч (смiється). Точнiсiнько, як менi тодi. Нашi ролi перемiнилися, майн гер. Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час. У нас вiн тепер надто тiсний - революцiя, вiйна...
К а р ф у н к е л ь (розсердившись), Зальбадерей! Хiба можна рiвняль? Їх бiн дер майстер дер цайт! Я сам єсть майстер мого часу. Я його трималь у мiй рука i рушиль мої години, як бажаль.
Ю р к е в и ч. Стережiться, майн гер. У нас є майстер дужчий за вас.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Пустий балакня. Немає майстер дужчий, нiж я.
Ю р к е в и ч. Єсть, майн гер, - це наша революцiя. Вона зупинила всi дзигарi, всi годинники окремих людей i змусила їх жити i вмирати по її великих дзигарях, не питаючи, чи до вподоби це їм, чи нi. Вона припинила назавжди спокiйне, лiниве життя, яким ми досi нудилися. О, нам уже не нудно - стiльки подiй i пригод наслала вона на нас, перед якими i ваш зубний бiль i мої пригоди в той вечiр тiльки дитяча гра... Тепер ми знаємо i без вас, що таке насправдi тiснi часи!
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Революцiя потрiбний для вас, для гнилий руський iнтелiгент, щоб виганяль iз вас байдужiсть i бездiлля. Вона ще мало вас бiль, - менi вона не страшний i не потрiбний.
 
Сердито виходить.
 
Ю р к е в и ч. Не до вподоби. Стривай, лiбер гер, ти менi насипав тодi перцю в печiнки, не довелося б i тобi...
 
III
 
Входить граф Лундишев у супроводi носильника, що тягне за ним цiлу гору чемоданiв. Граф змiнився порiвняно мало.
 
Л у н д и ш е в. Раз, два, три, чотири - здається, всi. Цi два тягни в багаж. Та мерщiй повертайся! На бiлети - живо!
Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватися. Встигнемо. (Виходить).
Л у н д и ш е в. Тобi, звичайно, нема чого турбуватися. Сам, мабуть, бiльшовикiв ждеш не дiждешся. Фу! (Бачить Юркевича). Кого я бачу! Це ви, мсьє Юркевич? Яка зустрiч!
Ю р к е в и ч (сухо). Пробачте, але менi здається, що пiсля всього, що тодi... що тодi було...
Л у н д и ш е в. Ну, що там згадувати... З того часу ми стiльки пережили, що таке маленьке непорозумiння...
Ю р к е в и ч. Справдi, що так... Навiть не вiриться, що стiльки подiй пронеслося над нашим життям...
Л у н д и ш е в. Так, вiйна, революцiя. (Зiтхає). Я вас i не бачив вiдтодi. Мабуть, були на фронтi?
Ю р к е в и ч. Ну, зрозумiло... А ви кудись виїжджаєте?
Л у н д и ш е в. Так, зовсiм. У Париж, до брата Iвана.
Ю р к е в и ч. Як! А ваш маєток? А ваш знаменитий курник? Невже ви це все покинете?
Л у н д и ш е в. То це ж усе загинуло, пропало. Садибу спалили, куряче

читати