Завантажити

Л i д а. Та пiзнiше ж не можна - починається пiст.
Ю р к е в и ч. Нi, це щось безглузде! Я через п'ять хвилин поїду, а ви через три днi виходите замiж! Вiд цього, справдi, стає тiсно в мозку, в нещаснiй моїй головi! I це пiсля двох рокiв розлуки, двох рокiв невгасимої мрiї про вас! I ви так просто про це говорите! Вона його поважає! А любов? А любов, Лiдо? Невже ж ви нiколи про неї не чули, хоча б з ваших газет?
Л i д а (пiдводиться схвильована). Любов... любов. Це занадто велика розкiш, Олексiю Семеновичу, Тисячi людей не мають хлiба, а не те що любовi!..
Ю р к е в и ч. I все-таки люблять. Як не соромно вам зрiкатися любовi - вам, молодiй, принаднiй. I невже ж ви нiкого не кохали? Хоча б тодi - в Курську?
Л i д а. Навiщо ви говорите менi це, Олексiю Семеновичу? Якщо ви самi не бачили, то хiба я могла?.. Ах, та що згадувати! Адже ж я така безсердечна. Адже ж я тiльки мовчу - я не вмiю переживати так поетично, так музикальне. Якщо ви тодi не вгадали... (Зiтхає й одвертається).
Ю р к е в и ч (схвильований). Та невже ж це можливо? Лiдо, моя Лiдо! (Бере її руку). Невже ви мене кохали? кохаєте? Нi, нi, це було б... Лiдо, моя Лiдо! Та я ж люблю вас, люблю без краю, до нестями!
Л i д а (пiдводиться). Прощайте!
Ю р к е в и ч. Лiдо, якщо я був дурнем тодi, то не будьмо хоч тепер нерозумнi. Через десять хвилин я мушу поїхати в далекий Париж, що так принадно менi усмiхався, але я не поїду. Скажiть одне слово - i я зостануся з вами. Будьте моєю дружиною, Лiдо, - я вiддаю вам найкраще, що маю. Скажiть же це слово, яке ви так довго таїли.
Л i д а (раптом оповиває його шию руками). Любий! Коханий!
Ю р к е в и ч. Лiдо, Лiдо! (Поцiлунки). Яке чарiвне щастя! Зараз же поїдемо до тебе, до твоєї мами, добре?
Л i д а. Так, так, а потiм до тебе...
Ю р к е в и ч. До мене, до мене, моя радiсть! Яке щастя! Чи думав я десять хвилин тому, що побачу так скоро твої чудовi очi, якi снилися менi стiльки разiв!
Л i д а. А тобi не жаль... Парижа?
Ю р к е в ич. Ти, ти моє щастя! Це ти моя принцеса Буль-Буль, моя курочка. (Смiється). Ах, коли б я тобi розказав!.. Адже ж це ти, ти золота птиця Iндаура, це тебе я знайшов у горах Сатпури, на рiчцi Чамбал, принцеса Буль-Буль ель Газар. А скажи, тебе не кусають блохи?
Л i д а (наївно). Ах, знаєш, страшенно! У вагонi їх така сила - фу, як тобi не соромно, безсовiсний!
 
VI
 
Н о с и л ь н и к (входить). Чи не ви будете панночка з Полинiвки? Там коней по вас прислали.
Л i д а. Так, так, я зараз. Я зараз прийду.
Ю р к е в и ч. Ходiм. А мої речi? А де ж?..
Н о с и л ь н и к. Зараз, добродiю, буде ваш поїзд, я тiльки принесу графовi нарзану - i заберу вашi речi - миттю. (Виходить).
Юркевич. Ах, так, граф... Вiн ще тут? Добре, добре, я того...
Л i д а. Ну, ходiм же, любий!
Ю р к е в и ч. Бiжи, моя радiсть, я зараз - тiльки скажу два слова цьому моєму... графовi.
Л i д а. Ну, добре, я зараз. (Бiжить).
Ю р к е в и ч (сам. Береться за голову). Поїзд!.. Поїзд... Все ж таки це якийсь сумбур: курочка... принцеса Буль-Буль... три тисячi... Лiдочка... за п'ять хвилин поїзд... мiй поїзд. (Чути далекий гудок). Вiкно, канапа, золотi iскри, далекий зазивний гудок. I все ближче i ближче чарiвний мiраж. Але ж я не поїду! Не поїду! Значить, усе пропало! (Стискає голову). Як тiсно, як безумно тiсно в головi! А може, а може, ще можна поїхати? Нi, нi, хiба це мислима рiч, адже ж призначено весiлля, треба побалакати з її матiр'ю. А екскурсiя завтра поїде. А! Геть цi пiдлi вагання! Щастя тут, воно зi мною, i я не вiддам його нiкому - це Лiда, моя Лiда! (Ходить по кiмнатi). Так. Значить, треба повернути графовi цi грошi. Так. (Виймає з кишенi пакет). Треба. А все-таки, як досадно. (Зважує на руцi пакет). Двадцять три тисячi карбованцiв! Двадцять три тисячi! I навiщо вони йому? Викине, каналiя, знову на яку-небудь... курку. Яка, власне кажучи, несправедливiсть: менi й не снилися такi грошi, а для нього вони - каприз, дрiбниця, цiна однiєї курки. Двадцять три тисячi! Цiлий капiтал, багатство, воля, щастя, чужi країни, море. А для нього - дурна курка. Якби його стукнув удар, що давно на нього чекає, - цi грошi були б моїми. Адже ж вiн нiкому не говорив, що дав їх менi - навiть дружинi. (Ходить схвильований по кiмнатi). Хто це говорив щось таке про удар, про паралiч? (Тре чоло). Ах, це той химерний механiк з зубним болем!
Н о с и л ь н и к (входить з пiдносом, на якому стоїть пляшка нарзану та склянка, i становить це все на стiл). Скоро вже ваш поїзд.
Ю р к е в и ч. А, так! Я передумав, я не поїду сьогоднi. Ось вiзьмiть. (Дає йому грошi).
Н о с и л ь н и к. Уклiнно дякую. Накажете вiзника?
Ю р к е в и ч. Да... нi... Не треба. Кому це нарзан?
Н о с и л ь н и к (бiля стола, вiдкриваючи пляшку). Це граф звелiв сюди подати, пан Лундишев. (Юркевич ходить по кiмнатi). Пане добродiю, це не ваш цукерок?
Ю р

читати