Завантажити

i велике задумали, хоть сам собi не можу вияснити, вiдки се у вас взялося.
- Вiдки взялося? Е, се довга гiсторiя, котра, впрочiм, i не належить до рiчi.
- А вiдтак, чи буде у вас досить сил, щоби зробити те, що думаєте?
- Ми сiємо, а чи сiм'я зародить утроє чи вдесятеро, сього не знаєм!
- А вiдтак... ще одно. (Бенедьо запинався в мовi). Чи подумали ви...
- Над чим?
- Над тим, що саме найголовнiше?
- Ну?
- Яка користь i для кого користь буде з вашої роботи?..
Андрусь пильно поглядiв на Бенедя, а далi засмiявся гiрким смiхом:
- Ха-ха-ха, користь? А конче мусить бути користь?
- Ну, я так гадав, - вiдповiв спокiйно Бенедьо, - що коли що робиться, i розважно робиться, то тре й погадати, чи i для кого буде з того користь?
- Гм, вольно вам i так гадати! А я так гадаю:
отеє мене тiснить ворог з усiх бокiв, виходу менi нема нiякого. Я набиваю стрiльбу. Чи заб'ю нею ворога, чи себе самого, то менi все одно.
- Нi, нi, нi, - пiдхопив живо Бенедьо, - ее так з вас говорить слiпа, безвихiдна розпука, а не розвага! Бо чи ж дiйшло аж до того, що нема нiякого другого виходу? А хоть би дiло й так стояло, то чи гадаєте, що се все одно - забити себе або забити ворога? Себе заб'єте - вороговi радiсть, вороговi легше та простовiльнiше!
Тепер на Андруся прийшла черга звiсити важку голову i збирати думки докупи.
- Твоя правда! - сказав вiн вкiнцi до Бенедя. - Ту треба подумати. Хочеш. бути нашим побратимом i думати разом з нами?
- Вашим побратимом, але не слiпим знарядом вашої волi.
- Нi!
- I щоб вiльно було кождому думати, що хоче, i другим говорити, що думає...
- Се у нас i тепер вiльно. Адже ти чув нинi...
- Так-то так, але я ще раз собi те вимовляю. Собi i кождому.
- Добре.
- А на таке, то буду вашим побратимом, буду думати разом в вами над тим, чи нема для нас виходу з великої, всенародної кривди!
Андрусь, а за ним Матiй радiсно обняли Бенедя, як брата.
Нашi побратими так були занятi собою i своїми думками, що й не чули, як хтось закалатав у сiнянi дверi, отворив їх з легким скрипом i ввiйшов до сiней. Аж коли рипнули й хатнi дверi i новий гiсть станув на порозi хати, тодi побачили його. Се був високий, рудий, пейсатий жид з недобрим позором сивих очей i з недобрим виразом на пiганистiм лицi, хоть те лице в тiй хвилi трохи роз'яснене було якоюсь зловiщою радiстю.
- Дай боже! - муркнув жид, припiднявши дрiбку капелюх на головi.
- Дай боже! - вiдповiв Матiй, котрому якось недобре зробилося на вид нового гостя. Бо той новий гiсть то був його найбiльший ворог, Мортко, наставник при кошарах у Германа Гольдкремера. Матiй немало здивувався, чого хоче Мортко тепер, в таку пiзню добу, в його хатi, але привичне нашим людям пошанування для кождого входячого в хату казало Матiєвi скрити в глибинi душi свою ненависть i всi вiдживаючi на вид Мортка болючi споминки. Вiн привiтав жида холодно чемним видом:
- Сiдайте, Мортку! Мортко кивнув головою i сiв.
- Що там чувати, що так пiзно гостите до нас?
- А що ж би? Все добре чувати! - вiдповiв iз злорадним усмiхом Мортко, а по хвилi додав: - Був у Вас нинi возний з суду?
Матiй здригнув при словi "суд", немов уколотий.
- Нi, - ледве видушив вiн, чуючи щось недоброго, - не був.
- Ну, то, певно, завтра буде. У мене був нинi.
- Ну, i що ж там вам принiс нового? - спитав Матiй, тремтячи всiм тiлом.
- Наша справа скiнчена.
- Скiнчена!
- Так!. I так скiнчена, як я вам казав. Бо пощо то було вам мiшатися до чогось, що вас не обходить?
- Не обходить! - скрикнув болiсно Матiй. - Жиде, сього менi не говори, бо хоть ти i в моїй хатi, але, знаєш, чоловiк не святий!
- Ну, ну, - вiдказав Мортко, - не маєте за що гнiватися. Я не то хтiв сказати. Я хтiв лишень сказати, що ви задарма на мене вергли пiдержiння (пiдозрiння) i що я в тiй справi, бог свiдок, нiчо не винен! Сам прокуратор у Самборi того признав i сказав, що против мене нема нiякого доказу, то вiн не може мене оскаржити за тоту рiч, що ви на мене звалили. Впився небiжчик Пiвторак, упав у яму, - що ж я тому винен?
При тих словах Матiй, мов оглушений ударом довбнi, понурив голову i не мiг сказати анi слова. "Пропало, пропало! - шептало, шипiло, вертiло щось в його головi. - Погиб чоловiк, та й слiд по нiм застив, а той..."
В тiй хвилi Андрусь Басараб, що досi мовчки слухав усеї тої розмови, звернувся сам до жида:
- Що се за справа така, Мортку? Яку ви справу маєте з Матiем?
- А нащо вам то знати? - вiдповiв уразливо Мортко.
- Вже ти не питай, нащо менi то знати, - вiдказав Андрусь. - Але тобi, - що тобi шкодить сказати?
- Т-та шкодити не шкодить, але... Жид поглядiв на Андруся пильно, немов боявся нажити собi в нiм нового ворога.
- Говори ж, коли не шкодить! - сказав Андрусь i став над Мортком, мов чорт над грiшною душею.
- Та що ту й говорити - пуста справа, puste Geschдft, та й годi! Тямите, от уже два роки тому з ями видобули костi чоловiка. По перстню пiзнали, що то був Iван Пiвторак, чоловiк тої Пiвторачки, що

читати