Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

одну ногу, як лід провалився, й він із конем пішов під воду.
Блискавка майнула в голові, що мусить вивільнити зі стремені другу ногу, бо інакше кінець. Та стремено зіслизло йому на гомілку, мало не до самого коліна, й застряло в товстих сукняних навоях. Борсаючись у крижаній воді разом із конем і задихаючись, Богдан силкувавсь випручати ногу. Думка працювала чітко й точно. Він уп'явся коневі в бік обома ногами й, перекидаючись разом із ним, нап'яв стремено руками. Размокла сириця витяглася й слизла. Він уп'явсь іще раз — і таки перервав її й з останніх сил виборсався на поверхню. З хвилину чи менше тільки дихав і не міг надихатися, тоді почав гребти. Коли б у сю мить він міг думати, то страшенно здивувався б, як се вода й досі не затягла його під кригу, але тут, певно, причиною був кінь, який кришив її й головою, й ногами, й тепер Богдан, голосно сапаючи, гріб руками за конем, бо й кінь, звільнившись од вершника, теж виринув. Кінь вирячував налиті кров'ю очі, й Богдан знав, що то сірому смерть прийшла, та не міг зарадити ні йому, ні собі.
Його збило вламком льоду й мало не понесло, коли б не вхопивсь рукою за край цілої криги. Вода несла, пальці коцюбли від холоду й сприсали, й Богдан ухопився за гострий край і другою рукою. Се рятувало якось його, та чи надовго? Він не міг тепер гребти. Кінь теж, допливши до краю проламини, сперся на рубець крижини головою, й рудувато-чорна вода поступово тягла його під кригу. Ще мить або дві — й усе, бо кінська голова розпачливо пнулась угору, круп же майже повністю затягло. Богдан одвернувся, щоб не бачити смерті свого улюбленого товарища, й сю мить Богданові хлюпнуло холодною водою просто в обличчя.
— Держися!..
Ще не розуміючи нічого, Богдан цапнув рукою по воді й ухопився за тверде, мов дерев'яне, змійовисько линви й почав тягти його до себе однією рукою, коли ж натяг, загріб у той бік, звідки вилася линва.
— Держись!.. Не греби — держись!..
На кризі між берегом і провалиною стояла простоволоса людина в гуні й тягла цупку линву на себе. Богдан доплив до коня, кинув йому зашморг на задерту голову, що вже по самі вуха була в воді.
Мотуз нап'явсь, але той, на льоду, не міг тягти обох разом: і людину, й коня. Він крикнув:
— Берися сам!
Богдан тримавсь правою рукою, лівою ж гріб і линву з конячої голови не скидав.
Жеребець, відчувши допомогу, заборсавсь із останніх сил — і таки витяг себе з-під крижини. Богдан відчував, як м'язи дубіють, але, підтягтись на міцно напнутій линві, таки виліз на крижину й заходився ламати її вагою власного тіла. Ламав і підтягався далі, й кінь, обвішаний сирими скорами й оружжям, плив за ним.
Скільки часу минуло — Богдан не знав і не думав про се, й коли відчув під ногами пісок, не мав ні сили, ні бажання рухатися далі.
— Ху!.. — сказав хлопець у кожусі — то був молодий отрок, худорлявий і чорнобривий. Богдан тупо глянув на свого рятівника, тоді повернув голову до коня. Коневі очі були з пристуленими повіками, й ся його несилість і приреченість вивела комонника зі стану смертельної втоми. Він раптом тріпнув головою й усім тілом, тріпнув не по-людському, а так, як роблять коні або собаки, обтрушуючи з себе воду, й спитав хлопця:
— Хто єси?
— Адаміс, — відповів хлопчина.
— Роб?
Отрок згідливо кивнув головою.
— Грек. А ти сідай, княже, верхи, сідай, сідай!
Богдан важко сів на коня.
— Ось! — хлопець скинув свою теплу баранячу гуню й метнув князеві на мокру як хлющ одіж. — А я так, я бігти-йму.
Він швиденько змотав линву на руку й потяг коня за собою. Але кінь і не зрушив, стояв, знесилено повісивши голову додолу. Тоді Адаміс розмахнувся линвою й уперіщив його по мокрому крупі. Кінь ступив кілька кроків і знову став. Адаміс почав лупцювати його щосили, й тварина потрохи вийшла з оціпеніння, закивала головою й побігла підтюпцем. Хлопець не відставав і, коли кінь уповільнював ходу, знову бив його линвою по крупі й по ногах:
— Іо!.. Іо!..
Богдана тіпало, й він ледве тримався в слизькому сідлі й нічого не питав, отрок же гнав коня навпростець луками, й гнав, напевно ж, до Дарниці...
Київський князь пролежав у сьому малесенькому городищі два тижні — після крижаної купелі в нього почалась пропасниця. Коли ж могутня плоть узяла гору над хворобою, Богдан просидів ще тиждень, не маючи змоги повернутися додому.
Дарницький малий болярин Судко доглядав свого зверхника мов рідного сина, хоча батьком і не годився Богданові, бо був усього років на десять старший. У красну болярську світлицю, куди поклали хворого, тричі на день уносили залізну жарівню, повну червоного дубового вугілля, й се було необхідно його простудженим легеням. Коли ж Дніпро закувсь і відкрилася санна путь, Богдан попрощавсь із Судком. А вже коло ґанку спитав:
— Де твій роб?
— Котрий? — здивувався болярин.
Богдан відповів просто:
— Той.
І Судко зрозумів, про кого

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери