Завантажити

кольорова білизна собі, родичам і знову собі, теплу верблюжу ковдру, ліхтарики, магнітні браслети, авторучка – обов’язково щоб з годинничком, вмонтованим у корпус. А, мало не забув, – годинник на зап’ясток. Тут потрібен мінімум «Orient», щоб не знімати його навіть у сауні. Куплений годинник перевіряли вогнем, занурюванням під воду, наїжджанням машини. Любителі підслуховувань купували радіомікрофони. Вони були заборонені до вивозу, але… Ховали і вивозили. Список довгий, бо все, до чого ми звикли тепер, нелегко здобувалося в країні рад. Дуканщики слідкували, щоб усе було для шураві, навіть горілка, яку правовірному не дозволяє пити Аллах.
Для деяких вояків торгівля негласно стала основним джерелом доходів, та і взагалі – метою існування. Гучні успіхи і не менш гучні потрясіння, невдачі спіткали ділків від армії.
У спогадах Ігоря Фролова читаю печальну історію прапорщика Кіси. Саме таке назвисько фігурує в оповіданні. Кіса готував велику торгову операцію. На ранок визначеного дня виявилось, що весь його крам, завантажений у вертоліт, опечатаний власною печаткою, зник з-під носа нічної варти. Печатка, замок цілісінькі, вартові – сама невинність. А кому поскаржишся на те, що з бойового вертольота поцупили телевізор, десятки кіло цукерок, упаковку казенних бушлатів (?) і ще довгий перелік речей, до ведення бойових дій не дотичних. На той же час особіст рив під собою землю, намагаючись дізнатись, яким чином пересувна дизель-електростанція опинилась в дукані кишлаку Турагунді. Кіса гучно завивав на сонце, обіцяючи смертну кару тому, хто зробив злодійство. Треба сказати, джентльмени вдачі всерйоз ризикували, пограбувавши прапора. Можна зарахувати їм як найнебезпечнішу авантюру під час служби.
Через дорогу від штабу 5-ї мотострілецької дивізії дуканщик Бєсмулла торгував разом із синами. Замурзана дітлашня вміла складати числа, ще повзаючи на карачках. У Бєсмулли можна було замовити що хочеш. Від’їжджаючи за товаром, він лишав малих керувати справами. Потрібний набір російських слів разом із повним блоком нелітературної лексики хлопчаки теж знали. На полицях дукану відверто красувалися бляшанки з армійських продскладів. Значить дехто з прапорщиків отримував другу зарплатню. Хоча, чому прапорщиків? Солдати теж не дрімали. Бізнес процвітав на партнерських засадах.
Враховуючи ширші погляди окупантів на жіночу натуру, Бєсмулла привозив колоди порнографічних карт. Однозначно, мусульмани такий товар не купували. Де й можна було вчути характерне ляпання, так це всередині казарми. Шановні командири вилучали заборонений інвентар і ті карти ляпали вже в офіцерському модулі, а солдати йшли до Бесмулли. Бачите, як сама природа збалансовувала і врівноважувала можливости співіснування? Війна – найбільша дурниця на планеті, але, пристосувавшись до її реалій, мало хто бачив альтернативу нашій службі.
Хлопці лікувались по госпіталях: Ташкент, Самарканд, але з нетерпінням чекали повернення до рідної частини. Закривши очі, я бачу бетонну дорогу, з вищербинами між плитами, на яких машина скаче, наче на пранику. Бачу дукан Бєсмулли. Хто б інший таке узрів, сказав би: «Повний привіт!». А мені туди хочеться, тільки б був мир.

Гвинтокрилі велети

Перебуваючи на шиндандщині, я довгий час лише милувався різноманітними авіазасобами, котрі прилітали не по мене. Кортіло. Іноді винищувачі розважали фігурами вищого пілотажу. Їх
використовували не за основним призначенням, адже повітряні бої в Афганістані не велись. Однак, льотчики підтримували навички і класність, виконуючи весь комплекс навчальних польотів. Я ніколи не піддавав сумніву впевненість, що вони – найкращі у світі.
Найбільшу цікавість викликав політ важкого велета Мі-6. Цей вертоліт ростовського походження брав на борт 90 мордатих хлопців. Таке число вписано у техпаспорт і це майже стільки, скільки чотиримоторний Ан-12. Дві турбіни гелікоптеру видають потужність 11000 кінських сил проти 17000 анівських моторів. Довжина машин практично не відрізняється. Тільки «дванадцятому» потрібен нормальний аеродром, довжиною не менш кілометра. Мі-6 сяде на поросячому п’ятачку. Чим поступався гвинтокрил, так це швидкістю, висотою польоту і дальністю. Сорокатонна махина, яка літала щонайбільш на висоті 4500 метрів над рівнем моря зі швидкістю 200-250 кілометрів на годину сама напрошувалась на неприємности.
За всю війну «шостих» набили аж 26 штук. Вони літали не інакше як у супроводі штурмових Мі-24, або, принаймні, набагато маневреніших і озброєних ракетами Мі-8. Коли великі бабки рухалися небом, це було схоже на прибуття фараонової галери до Риму. Вал’яжні судна відсалютувували землі протиракетними пастками і ескорт теж не поступався пишнотою феєрверку. Кашляючи чорними вихлопами, вантажники рокотали тридцятип’ятиметровими гвинтами, демонструючи діловий підхід до важливої справи.
На жаль, на Мі-6 я ніколи не літав. А коли бачив сірі тулуби «шісток» на землі, питав у неба: «Ну як таке

читати