Завантажити

борттехніка – після всього цього зворотній політ протікав у роздумах з застосуванням паперу і олівця. Борттехнік вираховував, скільки відсотків від виторгу вартий цей небезпечний рейс. Якщо одна пачка цукерок дала 26 «афошек», то не буде ганьбою сказати, що здав по 25. Ні, по 24. Через півгодини польоту прийнятними здавалися 22. Ще через годину, коли минали місце, де їх обстріляли, – 20. Коли пара сіла з залишком пального у 50 літрів і хазяїн торби прибіг за своїми грошима, борттехнік Ф., що смердів снігом і гасом, віддав йому пачку, перетягнуту рожевою гумкою, зі словами:
– Здав по 17.
І, дивлячись на видовжену фізіономію торгівця, пояснив:
– А чого ти хотів? Сам казав – по максимуму, але Мі шості увесь ринок затоварили. Оце на сьогодні і є максимум. Хотів я одну афошку з пачки за клопіт взяти, та застидався тебе грабувати.
Коли борттехнік Ф. підраховував прибуток, до нього на борт зазирнув лейтенант Л. Побачивши розсипані на лаві купюри, поцікавився – звідки стільки?
- Заробив, – достойно відповів борттехнік Ф.
Він коротко виклав боттехніку Л. схему отримання прибутку.
І, головне, все законно і морально. Це платня за наш ризик. Наземник пригрівся коло магазину, ящиками цукерки бере, а нам – дві пачки в одні руки!
– Овва! – сказав лейтенант Л. – А я взагалі нічого не беру з них. Але вони, між іншим, свині невдячні – здаєш крам, віддаєш гроші, а вони навіть сто афошек не запропонують на бакшиш (подарунок афганською – прим. автора).
– От і бери сам – все в твоїх руках.
– Ні, так не можна все ж таки, не можу я приятелів оббирати.
– Ще один праведник! – розізлився борттехнік Ф. – А ти знаєш, який бог є покровителем льотчиків? Меркурій, він же бог торгівлі і обману! Не гніви його!
Через два дні після цієї розмови борттехнік Л. полетів у Чагчаран. На півдорозі його борт обстріляли з ДШК, але вертоліт без проблем (трохи трясло) долетів до Чагчарану і тільки на землі екіпаж побачив, що в лонжероні лопаті зяє отвір величиною з кулак. Довелось льотчикам заночувати в чагчаранському гарнізоні в очікуванні комплекту лопатей, і борттехнік Л. повернувся до Шинданду тільки ввечері наступного дня. Увійшовши до кімнати, він прорік:
– Я стаю все більш забобонним. У найближчій рейс принесу жертву Меркурію…»

Ігор Фролов записав чимало прикладів, показавши білі і чорні сторони взаємин побратимів. Кмітливість, взагалі, не найгірша риса характеру. Добре, якщо вона поєднується з чесністю, товариською взаємодопомогою, взаємоповагою, з елементарною порядністю. Характер набувається не на війні. Молода людина іде в армію з готовими надбаними звичками. Відчувши, що доля посилає шанс дотягнутись рукою до давньої мрії, вона відпускає гальма. Далі – некероване падіння у рабство жадібного бога ненаситимости.
Ігор змальовує аферу пожадливого Л. у Фараху. Коротко перекажу і цю історію.

«Фарахський ринок – найдешевший з доступних, а тому, якщо хтось хотів купити собі яку річ, замовляв друзям, які мали нагоду там бути.
Лейтенант М. видав лейтенанту Л. 850 афгані на придбання кросівок. Ввечері він задоволений приміряв обновку, нахвалюючи і дякуючи товаришу за покупку. Фасон і розмір – всі побажання збіглися. Однак… Взутий у правий кросівок, він потягнувся за лівим, дістаючи його зі згортка… Мамо!!! В його руці друзі побачили такий самий правий екземпляр.
– Феліксе, та у тебе ноги різні! – вибухнув сміхом лейтенант Ф.
– От… дуканщик, надурив! – спалахнувши рум’янцем закричав Л.
Льотчики знали цей прийом. Відволікаючи дуканщика порожніми розмовами і проханнями, покупець скидав у підставлену сумку пару взуття. І власник знав тисячу один спосіб поцупити товар, тому робив так само, як це робиться у будь-якій ятці на Україні – один черевик виставляється на показ, другий – лежить у коробці. Л. не помітив, як змахнув два лівих кросівка і вважав, що впіймав вовка за вухо. Всі зрозуміли – за день лейтенант збагатився рівно на 850 афгані. Звісно, зізнатись офіцерові було не під силу. За вечір він намолов сім мішків гречаної вовни, пообіцявши наступного разу за власний кошт придбати взутті для М.»

Це так, дрібничка для прикладу. Траплялись гучніші «розкуркулення», коли невідомо куди тікало все, набуте непосильною працею. Отак і скрізь, де є люди, там з ними мешкають невгамовні бажання. Все можна було купити, та не на все вистачало банківських знаків. Про солдата – окрема розмова. Він на своє мізерне забезпечення міг купити… дипломат на дембель,
сорочку, дрібні подарунки. Для чогось більшого мусив крутити носом по вітру, дістаючи і перепродаючи все, до чого міг дотягнутись.
Офіцер, прапорщик, надстроковик, цивільний спеціаліст – трохи вища каста, але й бажання об’ємніше. Магнітолу двохкасетну треба? Так. Пару спортивних костюмів «Adidas», «Puma» - як без них жити? В обов’язковому порядку. Взутті під ті костюми – не питання. Куртка тепла… дві куртки… три. Валізу на коліщатах (ну хто ти без валізи?). Сорочки файні і «варені» штанці, спіднє,

читати