
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
неприємно, оголюючи червоні плитки ясен:
— Сильно. Чудово... Ха-ха. Але, дорогий мій, я давно вже виріс з того віку, щоб мене в чомусь підозрівали. Якщо ви хочете йти зі мною, — будь ласка. Коні, сідла — це, звичайно, дрібниця. Вони залишаються за вами. Да, — схаменувся капітан, потираючи рукою лоба, — ви з якого району? Зіньківського? От сюрприз.
Він вийшов на ганок, щось наказав днювальному і повернувся назад, загадково посміхаючись. В сінях почулися голоси. Увійшло двоє: високий, широкоплечий і низенький, білявий, виструнчилися перед капітаном. Капітан скомандував «вільно» і сказав бійцям:
— Пізнаєте?
Бійці, як по команді, обернулися до лави і на якусь хвилю застигли, приглядаючись: враз усе змішалося — крик, лемент. Хто кого обіймає — не розбереш. Тільки чується:
— Панас Гичка? Оце ти?
— Оксене...
— І Гнат тут? Ого-го-го! Куди? Звідки?
— Дядьку, почому онучі продаєте? — тягне Оксен за обмотку...
— Ти скажи! Оце зустрілися! Чи думав же? — вигукує Панас. — Хлопці, в кого горілка є? Товаришу капітан, земляки, їй-богу. З одного села. Хазяїн, а, хазяїн, готуй закуску — земляків зустріли. З одного села, — гукав він у другу кімнату.
— Тихше, не метушися, Панасе, — умовляє Оксен, — а то десь у мишачу нору шмигнеш — і не знайдемо.
— А ти теж не тупщойся, бо головою стелю розвалиш, — дає здачу Панас.
— Глянь, Гичка вуса відпустив, — дивується Гнат. — Знаєш-понімаєш, як Чапаєв.
— Отже, нашого полку — прибуло, — посміхнувся з-за столу капітан. — Коли так, збирайтесь. Негайно виступаємо.
— Товаришу капітані Як же такі Земляків зустріли — і по чарці не випити? Та нас грім поб'є за таку непошану, — жалісно кривився Панас.
— Дорогою поговорите. Виконуйте наказ. Через хвилину бійці покинули гостинний двір. Господар, спершись на тин, довго стояв, потім зняв із кілка відро, яке забули бійці, і поніс до хати: в хазяйстві знадобиться.
Зібравшися на гору, вершники поїхали лісом. Тут було прохолодно, і коні пішли бадьоріше. Капітан із Хамраевим та сержантом Голобородьком їхав попереду, Оксен із земляками — ззаду.
— Ну, як воно там, на фронті?
— Німець пре, так пре, що й зупинити годі. Оце бачиш, пукавку?—труснув Панас заржавілою рушницею. — А в нього автомат. Біда, брате, біда. Вони, гаддя чортове, рукави засукають, чуби поначісують, автомат до пуза прикладе — і сипле, немов горохом, голови тобі не дає підвести. Е, коли б нам техніки більше, ми б їм показали, де чіп затикається. А так що? Мінами як зачнуть швиргати — так навколо шквар-' чить, як на сковороді. Проте біля Києва і ми їм духу дали. Добре дали. Таки так дали, що не одного земля свята ковтнула і вже не поверне. І все ж таки довелося відступати. Нажали. Ой, скільки нашого брата у Дніпрі! Котрі уміли плавати — то сяк-так добралися, а котрі ні... Отут із хуторів, що за Троянівкою, рятував я одного землячка, пораненого. Та хіба врятуєш і — Голос у Панаса приглух. — Живіт осколком розшабатувало, кишки крізь пальці випирає. Куди там рятувати.
Гнат, слухаючи оповідання Панаса, принишк, і сідло під ним рипіло вже не так весело.
— Поклав я його на землю. Бачу, щось сказати хоче — очі так і говорять, так і говорять, а вуста мовчать. Зівнув два рази — і все.
— Ну, а з наших односельчан нікого не зачепило? — горбиться Гнат.
— Петруся Чаєчку.
— Вбито? — аж скрикнув Гнат.
— За Дніпром. Як у обороні стояли. І то як убило? Правда, що кажуть: суженого конем не об'їдеш. Послали ми його з відром по кашу. Попоїли ми добре (німець саме перестав стріляти). А він тоді й питає: «Може, хто добавки хоче?» — «Ні, спасибі, — відповідаємо. — Душа більше не приймає». Коли це де не візьмись Охрім. «А я б, — каже, — з котелок рубонув». А бий тебе сила божаї Ото не дивися, що такий миршавий та зачуханий, а жер за десятьох, той Охрім, як перед погибеллю. Петрусь за відро і каже: «Оце, Окріме, тільки заради тебе іду, щоб ти знав, який я добрий» — і пішов. Тільки пішов, як тут німець знову мінами кидати заходився. Потім уже і стрільба припинилася, а Петруся немає та й немає, мов крізь землю провалився. Зійшов я вниз по схилу... дивлюсь... — Губи в Панаса сіпнулися. — Ну, ти! — крикнув він на коня, що потягся було пастися. — Дивлюсь, лежить. Відро в руці, і каша на пісок вилилась. Півголови, як бритвою, зрізано. На потилиці волосся пасьомцями позлипалося, і на них кров запеклася.
Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік — і нема. А який гармоніст путящийі Чи хрестини, чи весілля, чи так яке гуляння, то вже без Петруся не обійдеться. Покладе голову на гармошку, приплющить очі та як уріже ойру-сміх — хоч-не-хоч танцюватимеш. І от немає Петруся. Загребли його в придніпровських пісках. Ніколи він не повернеться в рідне село. Не побивайся, жінко, не виглядай, не надійся, не прийде він, не обійме твої натруджені плечі, не порадує діточок — житимеш одна, і страшне слово, як тавро, запечеться у твоєму серці на все життя: вдова.
— Е, чого це ми
Останні події
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року