Завантажити

вони кволі й незграбні,
та ведмедиця, може, в них мати.
«Нема мені рівних!» — піймавши звіринку,
дурне і зухвале щеня вже кричить.
Та Джунглі великі, щеня ж бо маленьке.
Хай згадає про це і мовчить.
З повчань Балу
Все, про що ми тут оповімо, сталось за деякий час до того, як Мауґлі вигнали з Сіонійської Вовчої Зграї і він помстився Шер-Ханові. Це було в ті дні, коли Балу навчав його Закону Джунглів. Великий, поважний, старий бурий ведмідь був дуже задоволений з такого спритного учня, бо вовченята вивчають у Законах Джунглів лиш те, що стосується виключно їхньої Зграї і їхнього Племені, й одразу розбігаються, як тільки можуть повторити Мисливський Вірш: «Ноги, що ступають нечутно, очі, що бачать у темряві, вуха, що чують найменший подих лісового вітру з глибини свого лігва, і гострі білі зуби — все це ознаки наших братів, окрім шакала Табакі та гієни, яких ми ненавидимо». Але Мауґлі, Людському дитинчаті, довелося вивчити набагато більше. Іноді Багіра, чорна пантера, гуляючи джунглями, забігла глянути, що поробляє її улюбленець, вона муркотіла й слухала, притуливши голову до дерева, як Мауґлі відповідає Балу свій щоденний урок.
Хлопчик лазив по деревах майже так само як плавав, а плавав так само добре як бігав. Тому Балу, законовчитель, навчав його тепер усіх Законів лісу й води: як відрізнити суху гілку від здорової; як з пошаною розмовляти з дикими бджолами, коли лізеш до. їхнього вулика на п’ятдесят футів від землі; що казати Мангу, кажанові, коли ненароком потурбуєш його на гілці вдень; як попереджати водяних гадюк, перед тим як стрибнути в озеро. Ніхто в Джунглях не любить, щоб його турбували, і всі вони завжди готові дати гарту непроханому гостеві. Мауґлі вивчив також Ловецький Клич Чужинця, який треба голосно повторювати доти, поки одержиш на нього відповідь, — це в тих випадках, коли хтось із мешканців Джунглів полює поза межами своїх володінь. У перекладі цей клич означає: «Дозвольте мені тут пополювати, бо я голодний». А відповідь звичайно така: «Полюй, але не для забави, а тільки для їжі».
Самі бачите, як багато доводилось Мауґлі вчити напам’ять, і він дуже стомлювався, повторюючи те ж саме сотні разів, Одного разу, коли Мауґлі одержав від свого вчителя доброго ляща, й, сердитий, втік у ліс, Балу сказав Багірі:
— Людське дитинча — це Людське дитинча, і воно повинне вивчити всі Закони Джунглів.
— Але поглянь, яке воно маленьке! — заперечила чорна пантера, що напевно розпестила б Мауґлі, коли б виховання було доручено їй. — Як може його маленька голова вмістити всі твої довгі речення!
— А хіба є в Джунглях настільки мале створіння, що його не можуть убити? Нема. Ось чому я вчу його всіх наших Законів і б’ю легенько, коли він забуває.
— Добре собі легенько! Хіба ти з твоїми залізними лапами розумієш, що таке легенько? — промурчала Багіра. — Сьогодні в нього все обличчя у синцях від твоїх легеньких дотиків. Соромся!
— Краще нехай я, люблячи, наставлю йому синців, аніж він постраждає коли-небудь через своє неуцтво, — запально відповів Балу. — Тепер я вчу дитинча Владичного Слова Джунглів, яке захистить його від птахів, гадюк і всіх чотириногих мисливців, крім його власної Зграї: Якщо тільки він запам’ятає ці слова, то зможе зажадати захисту у кожної істоти в Джунглях. Хіба це не варто легенького стусана?
— Ну, гаразд, але гляди ж не вбий Людського дитинчати. Це тобі не стовбур, щоб гострити об нього свої. тупі пазури! А що то за Владичні Слова? Я хоч і звикла сама допомагати, а не просити допомоги, але мені цікаво було б їх почути. — І Багіра, піднявши лапу, з гордістю подивилася на свої сталево-сині, чудово загострені пазури.
— Я покличу Мауґлі, і він тобі їх скаже, якщо схоче. Йди сюди, Братику!
— У мене в голові гуде, як у бджолиному дуплі, — відповів зверху похмурий голос, і Мауґлі, дуже сердитий, обурений, сковзнув з дерева. Ставши на землю, він додав: — Я зліз заради Багіри, а зовсім не заради тебе, старий, гладкий Балу!
— А мені байдуже, — сказав Балу, хоч слова хлопця образили і засмутили його. — Ну, повтори Багірі Владичні Слова Джунглів, яких я навчив тебе сьогодні.
— Для якого племені? — спитав Мауґлі, радіючи, що може визначитись. — У Джунглях багато мов, я знаю їх усі!
— Дещо ти знаєш, але далеко-далеко не все. От бачиш, Багіро, від них не сподівайся дяки. Не було ще випадку, щоб хоч одне вовченя прийшло до Балу подякувати за науку! Ну ти, великий вчений, скажи мені Слово всіх Ловецьких Племен.
— Ми з вами однієї крові — ви і я,— сказав Мауґлі, вимовляючи ті слова по-ведмежому, як то звичайно роблять Ловецькі Племена.
— Добре. Тепер — Пташиних.
Мауґлі повторив ті самі слова і свиснув шулікою в кінці речення.
— Тепер для Зміїного Племені! — попросила Багіра.
На відповідь почулося сичання, яке зовсім, неможливо змалювати. А потім Мауґлі, радіючи, що так відзначився, підстрибнув, заплескав у долоні, скочив Баґірі на спину, сів там боком і почав лупцювати ногами по лискучій шкірі, перекривляючи на всі лади Балу.
—

читати