Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
вовком до кінця днів своїх), що я відчуваю справедливість ваших слів. Тому я вже не називаю вас своїми братами, а сагами — собаками, як личить Людині. Про те, що ви зробите і чого не зробите, не вам говорити! Це вже вирішуватиму я. А щоб ви краще зрозуміли, в чім справа, я, Людина, приніс сюди трохи Червоної Квітки, якої ви, собаки, боїтесь!
Він кинув горщик з вогнем на землю, кілька розжарених вуглинок запалили купину сухого моху, який відразу зайнявся полум’ям, і вся Рада з жахом відскочила назад від танцюючих вогняних язиків. Мауґлі встромив суху гілку в полум’я і, коли вона зайнялася та затріщала, почав вимахувати нею у себе над головою в колі вовків, що тремтіли зі страху.
— Тепер ти господар, — сказала йому Багіра. — Визволь Акелу від смерті. Він завжди був тобі другом.
Акела, старий грізний вовк, який зроду не просив ні в кого ласки, благально позирнув на Мауґлі; хлопчик стояв голий, випроставшись на весь свій зріст, з довгим чорним волоссям, яке кучерями спадало йому на плечі, осяяний світлом палаючої гілки, від якого довкола скакали й тремтіли тіні.
— Гаразд! — промовив Мауґлі, гордо озираючись навкруги, — я бачу, що ви — собаки! Я піду од вас до свого племені — коли то справді моє плем’я. Джунґлі закриті для мене, і я мушу забувати вашу мову і ваше товариство; але я буду милосерднішим за вас. Я був вашим братом у всьому, за винятком крові, і я обіцяю, що коли стану Людиною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене! — Він ударив ногою по гілці, і від неї в усі боки полетіли іскри. — Ніякої бійки між нами, членами Зграї, не буде. Але я мушу віддати свій борг перед тим, як піти звідси.
Мауґлі наблизився до того місця, де, тупо кліпаючи на вогонь очима, сидів Шер-Хан, і схопив його за підборіддя. Багіра на всякий випадок пішла слідом за ним.
— Встань, собако! — закричав Мауґлі. — Встань, коли говорить Людина, інакше я спалю тобі шкуру!
Шер-Хан щільно прищулив вуха і заплющив очі, бо палаюча гілка була вже дуже близько.
— Цей різник нахвалявся вбити мене на Раді, тому що не вбив мене, коли я був дитиною! Але ось як ми, люди, караємо собак! Поворухни тільки вусом, Ленгрі, і я встромлю Червону Квітку тобі в горлянку.
Мауґлі бив Шер-Хана гілкою по голові, а тигр, пройнятий смертельним жахом, жалібно вищав і скиглив.
— Тьху! Обсмалена кішко Джунґлів, йди тепер! Але пам’ятай, що коли я знову прийду на Скелю Ради — як приходить Людина, — то шкура Шер-Хана буде у мене на голові! І останнє: Акела може жити вільно, як хоче. Ви не посмієте вбити його, бо на те моя воля! І здається мені, що вам тут нічого більше сидіти, висолопивши язики, немовби ви справді щось інше, а не собаки, яких я проганяю — ось так! Геть! — Кінець гілки яскраво палав, і Мауґлі почав розмахувати нею направо і наліво, і вовки з вищанням кинулись геть, тікаючи від іскор, що палили їм хутро. Лишилися тільки Акела, Багіра та ще з десяток вовків, що були прихильні до Мауґлі.
І тут раптом Мауґлі відчув, що в грудях у нього почало щеміти, як досі ніколи не щеміло; дихання йому перехопило, він почав схлипувати і по його обличчю побігли сльози.
— Що це? Що це? — питав він. — Мені не хочеться кидати Джунґлів, і я не розумію, що зі мною коїться. Чи не вмираю я часом, Багіро?
— Ні, Братику. Це тільки сльози, які бувають у людей, — відповіла Багіра. — Тепер я знаю, що ти — Людина і вже не дитинча. Віднині Джунґлі справді закриті для тебе. Хай вони ллються, Мауґлі. Це тільки сльози.
Мауґлі сидів і плакав, і серце в нього неначе розривалося; адже до цього часу він ще ніколи не плакав.
— Ну, — промовив він нарешті, — я йду до людей. Але спочатку я повинен попрощатися з матір’ю! — І він пішов до печери, де вона жила з Батьком Вовком, і знову плакав, притиснувшись до її кошлатих грудей, а четверо вовченят при цьому жалібно скавучали.
— Ви не забудете мене? — спитав Мауґлі.
— Ніколи, поки матимемо сили ходити по сліду, — відповіли вовченята. — Коли станеш Людиною, приходь до підніжжя гори, і ми будемо з тобою розмовляти; ночами ми будемо бігати на зорані поля і там гратимемося з тобою.
— Повертайся швидше! — сказав Батько Вовк. — О мудре Жабеня, повертайся швидше, бо ми вже старіємо, твоя Мати і я!
— Приходь швидше, мій голенький синку! — додала Мати Вовчиця. — Бо знай, Людська дитино, що я люблю своїх щенят.
— Я обов’язково прийду, — відповів Мауґлі. — І коли прийду, то покладу на Скелю Ради шкуру Шер-Хана. Не забувайте мене! Скажіть всім у Джунґлях, щоб вони пам’ятали про мене!
Починало світати, коли Мауґлі самотньо сходив з гори назустріч невідомим створінням, які звуться людьми...
Полювання Каа
Он бач, як виблискують плями в пантери,
як роги у буйвола сяють!
Тож знай, це охайність — це прояв снаги,
а сильних завжди поважають.
Якщо бик тебе вдарив рогами
а чи олень ногою копнув
Не скавчи і не йди нам жалітись:
вже не раз про те кожен з нас чув.
Чужих дітлахів ти не кривди
вітай їх, мов рідних сестричку і брата:
Хоч самі
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”