Завантажити

знявся вгору так високо, що здавався завбільшки з порошину. Там він повиснув на крилах і почав стежити своїми далекозорими очима, де саме нахилялись верхівки дерев од мавп, що несли Maуґлі.
— Вони далеко не втечуть, — сказав сам собі Чіль і посміхнувся, — Вони ніколи не доводять до кінця свого діл; Бандар-Логам завжди кортить скуштувати чогось нового, але цього разу, якщо зір мене не зраджує, вони скуштують лиха бо Балу не любить жартів, а Багіра, наскільки мені відомо, б’є не самих лише кіз...
Він погойдувався на крилах, підібравши під себе лапи, й чекав.
А в цей час Балу і Багіра не тямилися з гніву та горя Багіра лазила, як ніколи в житті, але тонке гілля ламалось під її вагою, і вона стрибала на землю, набравши повні пазури кори.
— Чом ти не попередив Людського дитинчати? — рикала вона на бідного Балу, який незграбно намагався бігти тюпцем, сподіваючись наздогнати мавп. — Навіщо було бити його мало не до смерті, коли ти навіть забув попередити про таку небезпеку?
— Швидше! О швидше! Може... може, ми ще доженемо їх, — задихався Балу.
— Такою ходою? Ми не наздоженемо навіть пораненої корови! Вчителю законів, щедрий на стусани дітям, іще одна миля такого шкандибання, і ти простягнеш ноги. Сідай краще та подумай! Розробимо план. Тепер не час ганятися за мавпами. Вони можуть кинути його до долу, коли ми будемо їх наздоганяти.
— Аррула! Гуу! Може, вони вже й кинули його, стомившись нести. Хіба можна довіряти Бандар-Логам? Нехай посиплються мені на голову дохлі кажани! Годуйте мене чорними кістками! Напустіть на мене хмари диких бджіл, хай закусають мене до смерті, і поховайте мене разом з гієною, бо я, найнещасніший з усіх ведмедів! Арулала! Вагуа! О Мауґлі, Мауґлі! Чом я не попередив тебе про Мавпяче Плем’я замість того, щоб товкти по голові… Може, й зараз я вибив у нього з пам’яті сьогоднішній урок, і він буде самотній у Джунглях без Владичних Слів!
І Балу, обхопивши голову лапами, зі стогоном покотився долі.
— Але ж він іще зовсім недавно повторював мені усі Слова правильно! — нетерпляче перебила його Багіра. — Балу, в тебе ні пам’яті, ні пошани до себе! Що подумали б Джунглі, коли б я, чорна пантера, почала вихилятись, немов який-небудь Сагі, дикобраз, та ще й вила при цьому?
— А яке мені діло до того, що подумають Джунглі! Може, він уже загинув!
— Якщо тільки вони не скинуть його з дерева, щоб побавитись, або не уб’ють, коли їм набридне тягати його за собою, то я аніскілечки не боюсь за Людське Дитинча. Мауґлі розумний, багато чого навчився, а крім того, у нього такі очі, які наганяють страх на всі Джунглі. Але біда в тому, що він попав до Бандар-Логів, а мавпи, мешкаючи на деревах, не бояться нікого з нас...
Багіра замислено лизнула передню лапу.
— Дурень, от я хто! Товстий, бурий дурень, який тільки й уміє копати коріння! — закричав Балу, Підскочивши з землі. — Правду казав Хаті, дикий слон: «Для кожного — свій страх». А вони, оці Бандар-Логи, бояться Каа, кам’яного змія. Він лазить не гірше за них. Нічної пори він викрадає молодих мавп. від одного його імені, вимовленого пошепки в них холонуть їхні підлі хвости. Ходімо до Каа!
— Що він зробить для нас? Він не нашого племені, без ніг і з такими лихими очима, — сказала Багіра.
— Він дуже старий і дуже хитрий. Крім того, він завжди голодний, — промовив Балу з надією в голосі. — Пообіцяй йому багато кіз!
— Він спить цілий місяць після того, як добре наїсться. Може, він і зараз спить, а якщо навіть і прокинеться, то що, коли він захоче пополювати своїх кіз?
Багіра мало знала Каа, тому и ставилась з недовірою до слів Балу.
— Ну, в такому разі, старий мисливцю, ми разом постараємось його умовити.
Балу потерся своїм вилинялим бурим плечем об пантеру, і вони пішли розшукувати Каа, кам’яного Пітона.
Каа лежав на гарячому прискалку, вигріваючись на пів денному сонці і милуючись своєю чудовою новою шкірою, бо останні десять днів він провів на самоті, міняючи шкіру, і тепер мав справді розкішний вигляд: витягнувши по землі тупоносу голову, він згортав тридцять футів свого тіла у фантастичні вузли та звивини і облизував губи, думаючи про наступний обід.
— Він ще не їв — промовив Балу, полегшено зітхаючи, коли побачив чорну, в коричневих та жовтих плямах, шкіру. — Будь обережна, Багіро! Він завжди трохи недобачає після линяння і нападає раптово.
Каа не був отруйна змія — до отруйних гадюк він ставився навіть з презирством і вважав їх за боягузів, — але мав страшну силу, і коли вже обвивав кого-небудь своїми величезними кільцями, то марно було сподіватися визволення.
— Щасливого полювання! — закричав Балу, присідаючи на задні лапи. Як і всі змії його породи, Каа був трохи глухуватий і не одразу розібрав слова привітання. Він на всякий випадок скрутився і ще нижче нахилив голову.
— Щасливого полювання всім нам, — відповів він нарешті. — Ого, Балу! Та ти що тут робиш? Щасливого полювання, Багіро! Принаймні один між нами голодний. Чи не принесли ви новини про дичину? Може, десь поблизу є лань або молодий олень? У мені зараз порожньо, як у тому

читати