Завантажити

худоби, бо сам був прийнятий до Зграї ціною життя бика.
— Всі Джунґлі твої, — сказала Багіра, — і ти можеш вбивати все, що тільки подужаєш, але заради бика, який тебе викупив, ти не повинен убивати і їсти худоби — ні молодої, ні старої. Такий Закон Джунґлів.
І Мауґлі беззаперечно слухався.
Він все ріс та ріс, як тільки може рости хлопець, що не знає ні лекцій, ні навчання, робився все дужчим і дужчим і ні над чим у світі не задумувався, крім того, як роздобути їжу.
Мати Вовчиця раз чи два казала йому, що Шер-Ханові не можна довіряти і що рано чи пізно він, Мауґлі, повинен убити Шер-Хана.
Молодий вовк запам’ятав би цю пораду, а Мауґлі забув: адже він був тільки хлопчиком, хоч і назвав би себе вовком, коли б міг розмовляти людською мовою.
Шер-Хан завжди намагався перетяти йому шлях у Джунґлях; користуючись тим, що Акела дедалі більше старів і слабів, кульгавий тигр міцно затоваришував з молодими вовками, які бігали за ним, підбирати його недоїдки, чого ніколи не дозволив би Акела, коли б наважився поширити свою владу до належних меж. А Шер-Хан облещував їх і часто висловлював свій подив, що такі хоробрі молоді ловці дозволяють командувати собою вмираючому вовкові і Людському дитинчаті.
— Я чув, — часто казав Шер-Хан, — що на Раді ви не насмілюєтесь глянути йому в очі.
І молоді вовки настовбурчували шерсть і починали гарчати.
Багіра, яка все чула й бачила, довідалась дещо й про це і кілька разів різними словами попереджала Мауґлі, що коли-небудь Шер-Хан уб’є його.
Але Мауґлі сміявся і відповідав:
— За мене Зграя, за мене ти; та й Балу, хоч він і ледачий, все ж таки захистить мене.
Одного дня, у літню спеку, до Багіри дійшли нові чутки, трохи схожі на ті, що вона вже чула. Мабуть Сагі, Дикобраз, розповів їй.
Вона знову почала розмову з Мауґлі, коли вони були в гущавині Джунґлів, і хлопчик лежав, поклавши голову на чудову чорну шкіру Багіри:
— Братику, скільки разів я говорила тобі, що Шер-Хан — твій ворог?
— Стільки разів, скільки на отій пальмі горіхів, — відповів Мауґлі, який, звичайно, не вмів лічити. — Ну то що з того? Я хочу спати, Багіро, а в Шер-Хана тільки і є, що довгий хвіст та гучний голос — як у мора, Павича!
— Але зараз не можна спати! Балу знає про це, я знаю це. Зграя знає, та навіть і дурні безголові сарни знають. І Табакі те саме тобі казав.
— Хо! Хо! — відповів Мауґлі. — Табакі нещодавно прийшов до мене і почав говорити нечемності: нібито я — голе Людське дитинча і мені не личить копати земляні горіхи. Але я вхопив Табакі за хвіст і двічі ударив ним об пальмовий стовбур, щоб навчити його пристойної поведінки.
— То була дурість, бо хоч Табакі і капосник, він міг тобі сказати про те, що тебе стосується. Протри свої очі, Братику! Шер-Хан не сміє вбити тебе в Джунґлях; але пам’ятай: Акела дуже старий; скоро настане день, коли він не зможе вбити свого оленя, і тоді вже він не буде вожаком. Більшість із тих вовків, які оглядали тебе, коли ти вперше прийшов на раду, також постаріли, а молоді вовки вірять Шер-Хану, який говорить їм, що Людському дитинчаті не місце в Зграї. Хоч незабаром ти вже станеш дорослою Людиною.
— А що таке Людина? Хіба вона не може бігати разом зі своїми братами? — заперечив Мауґлі. — Я народився у Джунґлях. Жив, як велить Закон Джунґлів, і нема жодного вовка між нашими, якому б я не виймав з лап колючок. Звичайно ж, що вони мої брати!
Багіра витяглась на весь зріст і трохи примружила очі.
— Братику, — промовила вона, — помацай моє підборіддя.
Мауґлі простяг свою дужу смугляву руку і якраз під шовковистим підборіддям Багіри, де під лискучою шерстю ховались великі круглі м’язи, намацав невелику лисину.
— Ніхто в Джунґлях не знає, що я, Багіра, ношу цю мітку — слід нашийника; а між тим, Братику, я народилася поміж людей, і там померла моя мати — в клітці князівського палацу в Удейпурі. Ось чому я внесла за тебе викуп на Раді, коли ти був ще зовсім маленьким голим дитинчам. Так, я теж народилася поміж людей і ніколи не бачила Джунґлів. Мене годували крізь грати з залізної миски, аж поки однієї ночі я не відчула, що я, Багіра, — пантера, а не людська забавка. Тоді я з одного маху розбила лапою дурний замок і втекла. А оскільки я вивчила людські звички, то в джунґлях мене вважають страшнішою за Шер-Хана. Хіба це не так?
— Аякже! — відповів Мауґлі. — Всі в Джунґлях бояться Багіри; всі, за винятком Мауґлі.
— О, ти справжнє Людське дитинча! — ніжно промовила Чорна Пантера. — Але знай, що коли-небудь ти повернешся до людей так само, як я повернулась у рідні Джунґлі, повернешся до людей, які доводяться тобі братами, — звичайно, коли тебе не вб’ють на Раді.
— Але чому... чому хтось хотів би мене убити? — спитав Мауґлі.
— Поглянь на мене, — сказала Багіра. І Мауґлі пильно подивився їй у вічі. — Через півхвилини велика пантера одвела голову вбік.
— Ось чому! — промовила вона, зариваючись лапами в листя. — Навіть я не можу витримати твого погляду, а я ж народилася поміж людей і люблю тебе, Братику! А інші ненавидять тебе за те, що не насмілюються

читати