Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

оборони.
— За Черн не печалься, княже, — поспішив запевнити Вепр. — Залога вволить твою волю і, коли треба буде, вистоїть будь-що.
Підстав для сумнівів у князя, признатися, не було. Бо добре знав: Вепр слів на вітер не кидає. Та й воєвода з нього неабиякий. І на розум гострий, і на руку твердий, і в січу не завагається піти першим. Через те полишив раду мужів і швидко забув про неї. Клопотався іншим: що жде їх у Подунав'ї? Путь торована і знана, не так уже й давно ходили туди походом ратним — і на Дунай, і за Дунай. Однак тоді йшли і не розглядалися, знали: довкруж свій люд і своя земля. Тепер не те. Ромеї, пограбувавши весі та городища, могли не піти за Дунай, гляди, переправили полон та й затаїлися в нетрях незайманщини, ждуть, поки піде на низ тиверськс ополчення й відкриє їм путь для грабунку в сіверських волостях. Ймовірностей у помислах цих мало, а все ж князь обережний і дуже. Йшов і розглядався, посилав по праву і по ліву руч від путі звідунів. Це уповільнювало ходу його тисяч, зате напевно знав, що зробили ромеї обабіч путі, по якій іде він сам, те роблять і на путях, що йдуть від Дикуші, ближче до Пруту.
— За поприще від нас, — доповіли звідуни, — спалено городище. Ті, що лишилися в ньому, кажуть, палили минулої ночі.
— Там є хтось?
— Так. Більше старі, діти та ще ті, кому пощастило проскочити в ліс і сховатися в лісі.
— Ведіть туди. Хочу погомоніти з такими, що бачили татей.
Городище було не таке вже и велике, а залишилося від нього ще менше — всього лиш ті кілька хиж, що стояли осторонь і не стали здобиччю вогню. Більше люди впадали в око, аніж їхні оселі.
— Як іменувалося городище? — запитав князь, надїхавши.
— Випал, достойний.
Воістину випал, самі головешки лишилися та порубані тіла тих, що боронили дітей своїх, оселі. Певно, не раз уже горіло це городище, коли назвали так — Випал. А хіба ні? Кого тільки не було тут, у Придунав'ї, чиї дороги-путі не пролягали через землю Тиверську. І всім хотілося погріти руки на пожарищах. Римляни приходили — гріли, готи ішли — теж гріли. А що вже казати про ромеїв?
Поселяни не клопоталися оселями. Тинялися між згарищ, шукали забитих і зносили їх докупи. Інші збирали на подвір'ях недогорілі латвини, кнеси—те, що лишилося від споруд, і теж зносили та складали так, аби добре горіли. На ті недопалки кластимуть, певно, і віддаватимуть вогню тіла забитих.
— Хто бачив татей? Чи можете сказати напевно: хто вони?
— Усі бачили. То — ромеї.
— І це правда?
— Правдивіше не може бути. Коли не віриш, можеш над'їхати та поглянути: лежать отамечки, на пригорку, де гуляли звечора дівки та молодці.
Їх було п'ятеро. По броні, лику видно: таки ромеї і таки вої. Як же це розуміти? Між ромеями і антами укладено мир, імператор давав, замирюючись, роту: ніколи не переступати Дунай, жити, як подобає сусідам. Уся біда в тім, що того імператора немає вже на ромейськім столі, інший править імперією. А певно, так.
Полон настигли тоді вже, як на цім боці лишалися тільки рештки його. Єдина втіха — ромеї, що прикривали переправу, не переправилися на свій бік: або полягли в січі, абовзяті в полон. А то добра пучка перцю на понюх ромейському імператорові Юстиніану. Піднесуть і скажуть: “Видів, хто ходив у Тивер, плюндрував землю, чинив розбій і глум? Не якісь там таті, що їх є та й є по обидва боки Дунаю, вої з когорти намісника твого — Хільбудія”.
Піти за Дунай князь Тивері не зважився. Він належав до обачних і тому вчинив обачніше: послав гінців у Волин, а сам став із ополченням та молодшою дружиною по Дунаєві. Бо так гадав собі: ромеї своє взяли і вдруге не сунуться.. Поки гінці гнатимуть коней до Волина, поки князь Добрит надумається і зважиться на щось, скористається присутністю ополчення і відбудує чи заново спорудить людові весі, а десь — і городища. В гніві на ромеїв виколисав у собі рішенець: далі не можна лишати полуденні обводи землі Тиверської такими, як були; настав час споруджувати при Дунаї сторожові вежі, а то й не вежі, — такі, як у ромеїв, тверді. Заслонити ними землю, може, й не заслонить, а затримати просування супостатів вони все ж будуть спроможні і знак землі Тиверській подадуть вчасно. А то — половина діла.
Руйнації завдано великої, проте не все стало поживою вогню та приманкою розбою. У тих, котрі сиділи ближче до Дунаю весями та городищами, знайшлися сокири, не бракувало у Придунав'ї й лісу. А люду, коней було та й було. Тож і закипіла робота в руках звиклих до неї поселян, а де почувається робота, росте з землі і зводиться над землею витвір рук людських, там влягається й біль, приходить бодай якась розрада.
Послані до князя Добрита гінці повернулися під кінець другої седмиці. А вслід за ними прибули й дулібські тисячі, очолені воєводою Старком, тим самим Старком, котрий у тамтешнім поході на ромеїв порятував несподіваним ратним вивертнем всіх антів і став відтоді першим мужем при князі Добриті.
То була радість і втіха.

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери