Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

вціляє, тим паче в голову, — злітає до неба сміх. Такий гучний і такий розкотистий, який можуть видати тільки молоді й дужі груди.
Та ось вгомонилися потроху, принаймні старші. Тоді Мстивой, якому випало правити тут, на святі, бере від вогнища головню й запалює Мару. Дим, сморід стеляться долом, поміж людей, та люди не зважають на те. Веселі, гомінкі, кидають у вогонь паліччям і ще веселіше горланять, коли стовпом злітають до неба іскри.
Дівчата стають тим часом у коло, ведуть танок і наспівують:
Ой ми зиму зимували, не співали, Весни діждали — заспівали.
Гомін уступає місце пісні, а пісня — знову пісні.
— Ой Весна, Весна, ти у нас красна, Що ж ти нам, Весно, принесла?
— Принесла я вам літечко, Ще й рожевую квіточку. Та вроди, боже, житечко, Житечко, ще й пшеницю І всяку пашницю.
Молодці ще там, у городищі, вибрали поміж дорослих дівок найліпшу, ту, що і личком красна та ясна, і станом гінка, мов смерічка, жінки нарядили її в біле святошне вбрання, наділи на вимиті любистком та розпущені по плечах коси вінок із купав, посадили на білого коня, дали в руки сито з випеченими й золоченими медом жайворонками й сказали: “Нині ти, Добромиро, Ярилова наречена — Весна. Їдь у поле й обдаруй усіх своїми дарунками”. Поки дівчата, що супроводжують заквітчану Весну, співають “дай нам жита і пшениці, в огороді сіножаті ”, Весна встигає роздати дарунки, запрошує поселян до яств, виставлених на білому полотні. Там є хліб і печеня, пироги і набіл, мед бджолиний і корчаги з хмільним. А ще — вепрятина, лосятина, засмажені тетеруки. Вистачить усім і на всю ніч. Перші, як і годиться, сідають до яств мужі та молодиці. Їм не гоже починати свято з танку — танцюватимуть тоді, як захмеліють. Тож і не ухиляються від яств та братниць, і частуються, і здравиці виголошують на честь матері-весни, всеблагої Лади, богині злюбу та перелюбу. Ано, і перелюбу. Бо серед мужів Випалу немало таких, що прийшли святкувати з одними, а частуються з іншими, — тими, кого хотіла б воля, та не судила доля. Бо де ж тоді й угомонити її, змію-присуху, коли не на святі Ярила?
А вогнища горять — не згасають, підносяться ввись, ширяться долом. І пісня не стихає, і гомін іде та йде лісом-дібровою, полем-перелогом і полем-випалом. Від весі до весі, од краю й до краю, на весь слов'янський світ.
Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, Весна красна, зілля зелененьке, —
чути від гурту піснярів, а десь в іншім кінці велелюддя злітає ще голосніше і бадьоріше.
— У гори-дуба! Ходімте гуляти в гори-дуба!
І клич той не лишається голосом волаючого в пустелі. Молодці вихоплюють із гурту своїх обраниць й спонукають їх, веселих, розпалених хмелем чи тільки ігрищами, туди, де рихтується вервечка охочих. Стають парами, ждуть — не діждуться, коли урядник виламає палицю й покличе мірятися: кому у парі стояти, кому пару шукати. Миловидка з Божейком як молодші не тиснулись уперед, бо ні один ні друга не гуляли ще в гори-дуба й не знають, що та як. Коли почнеться гра, мають приглянутися, стоячи позад інших, а тоді вже й робити те, що інші.
— А ти, Божейку, чого гнешся? — примітив його і покликав Мстивой-урядник. — Ходи та міряйся, коли не хочеш бути тим, що горить.
Палицю він вирізав довгу, і тим, що міряються, доводиться тягнутись часом, аби дотягтися до верху. То вже привід для чергових кпинів та дотепів. Ну, а де привід, там регіт серед парубоцтва, захист-благання серед дівок.
— Не все те велике, що вельми високе.
— Хіба?
— А так. Казав один: високий до неба, та не вельми треба.
— Не один, а одна. Ти це хотіла сказати?
— Може, й це. Чом ні?
Та ось серед усіх, що мірялися, знайшовся й такий, кому випало горіти. Молодь знову стала парами, жде, затамувавши віддих. А парубок-невдаха не подає виду, що невдоволений: ходить перед усіма гоголем і, жартуючи, бадьориться, зрештою стає на визначене йому місце і, взявшись у боки, кричить що є сили:
— Горю, горю, дуб!
— Із яких яруг?
— Із випальських!
— Чого ж ти гориш?
— Красної дівиці хочу!
— Якої?
— Тебе молодої!
Молодець і дівчина, що стояли першими, зриваються з місця й біжать кожне своєю стороною в кінець вилаштуваних парами. Той, що горів, норовить наздогнати дівчину-утікачку і вхопити її до того, як опиниться позад усіх і візьметься зі своїм обранцем за руки. Та не на ту натрапив. Дівчина бігла хутчіш і таки встигла стати на безпечне місце.
Гра повторюється. І раз отак, і вдруге, аж поки котрась із дівок не загаялась-таки і не опинилася в обіймах того, що горить бажанням злюбу.
Вереск поступається місцем сміхові, такому дружному і такому втішному, щоті, біля яств, уклякають на мить, ніби питаються: “Що там?” Проте тільки на мить. У них своя бесіда і свій сміх. І ігрища свої. Той леститься до сусідки, той споює сусіда, аби упився та зліг мерщій, третій підозрює щось за жоною і хмуриться або бере, мов татя на татьбі, за



Партнери