Завантажити

чотирма — другий після звитяжця, хто трьома — визнається, як і два попередні, достойним бути дружинником. Усі інші беруться під сумнів: доля їхня вирішиться у другому поєдинку — на перегонах.
Певно, хвилювалися отроки в присутності князя й такого, як нині, велелюддя. Десяток за десятком виходили й ставали на визначене для стрільби місце, а звитяжця не об'являлось та й не об'являлось. Навіть тих, що йшли другими, було обмаль. Більшість отроків виборювала собі всього лиш право бути в молодшій княжій дружині й носити горде наймення дружинника. Одначе й таких, що не виборювали його, було немало. Це притлумлювало втіху від ігрищ, і всі, надто молода пагінь Втікичі, ждали перегонів.
Вони й справді ожвавили люд. Коли споглядальники діждались та впевнилися: таки починається вже сподіване аж крівця заграла в тілі. Огирі під отроками були молоді і пещені, так і поривалися, виказуючи силу. Пусти таких дай волю — буй-вітром полетять долами. Та й отроки ив'рейняті не якоюсь іншою — таки тою, що и у комоней буєстю. Он які младомладі та звабні сидять у сідлах. Усі — ' в чадигах із темної уснії, в синіх каботах, уперезаних в поясі червленими поясами, в чорних смушевих калансувах з червленою, що одбирає очі, тулівю з дибаджу. Не втроки — замилування. Як не захочеш бачити таких серед китяжців і як не вірити, що коли не всі, то більшість Здатна бути ними?
Знову, як і в стрільбі, йшли на перегони десятками, з Йвю лише одміною, що започатковували їх не там, де було стрельбище, на дві сотні ступенів нижче від нього. Чи то зручності на пустельнім безліссі шукали, чи воліли, аби пеЦс -регін ішов ближче до тих, хто був на святі перетятої змоіх — вздови вистелених на траві колоши. Далебі, останнє найбільше важило, бо коли перші десять отроків пустили своїх огирів ускач, не лише молода пагінь, а й старші, ті, що не раз і все уже бачили, полишили яства та питва й вийшли ближче до псрсгопу. В той, дальній кінець визначеної мужами-розпорядниками відстані комонні йшли поодаль від них. Назад же поверталися повз них, так близько, що кожен міг розгледіти, хто в сідлі, й виказати йому своє захоплення чи невдоволення, а відтак і спонуку. А оскільки отроки для всіх тут знані, галас ішов від одного до другого кінця втікицького застілля і був такий дужий, що нажахані й без того огирі щулили вуха й не просто бігли — слались над землею, силячись вийти наперед, прийти на визначене місце першими. Та ба, і там, де кінчався заїзд, їх ждали такі ж невгамовні, коли не найневгамовніші: славили на повний голос звитяжців, спонукали на більше тих, що недалеко були від того, щоб стати ними, не скупилися на сміх, коли бачили перед собою видимих невдах. А все те гнало на дебрі сум, тішило єство і робило свято святом. Тим паче, що хвилі сій, так довго жданій, далебі, й не судилося згаснути. На зміну одному десятку комонних виїздив і ставав напоготові другий, на зміну другому — третій, а там четвертий, п'ятий, і в кожного з десяти отроків були свої сподівані і несподівані звершення. Невдачі не помічалися вже. Ждали тільки звершень і возносилися духом за кожним звершенням, так високо і так едино, що коли б не були захмелені, присяйбіг, посоромилися б себе. Та ба, возносилися гуртом, а в гурті не остерігаються і не соромляться високого злету. Було радісно і втішно, було, попросту кажучи, святково, а серцю всякому, тим паче, коли святково й розуму, чого ще треба? Стариня забувала в тій круговерті, що в неї є діти і є потреба наглядати за ними, дівки та молодці раділи безпечності старині й давали собі, яку самі того хотіли, волю: була нагода радіти переятій отроками змозі в перегонах — раділи та славили звитяжців, кликали по перегонах до яств і медів у застіллі — не гордували, ішли й ласували княжими яствами та медами. А де є услада яствами та медами, там буяє свіжа в тілі сила, є простір безоглядній мислі, як і нестримному бажанню. Тож молода пагінь втікицьких родів і не засиджувалася довго біля яств, полишила ту втіху старині, сама ж знову подалася на поклик бубнів та сопелей, пускалася в запальний танок, виказуючи силу та спритність, являючи всім, хто був поруч, яка красна та зугарна с. Певно, те жадання явити себе в усій красі та знаді й підказало тим з отроків, котрі були уже в поході й повернулися звитяжцями: нині їм яко переявшим у супостата славу, надається змога обрати собі ладо та й засвідчити перед усіма, що по княжім пиру будо воседля і буде слюб, най усі відають upu те й будуть готові до того. Тож саме ті, що повернулися з походу, й старалися більше всіх. Доки молодші та наймолодші водили з дівками танок і пишалися тим, старші обрали зручне місце на рукаві Втікича, що обходив завалений каменем острів, та й перекинули через рукав три кладки — щойно спиляні й очищені від гілля дерева.
Ніхто не помітив, коли те сталося. Музики, гам людський, крики та верески потішеного отрочою увагою дівоцтва глушили і стукіт сокир, і падіння дерев, як не завважили й іншого: коли і з якого се дива молодші

читати