Завантажити

найточніших терезах — своєму сумлінню.
— Ми, як знаєте, маємо з ромеями ряд про невторгнеиня. Піти зараз супроти них раттю означало б иорушитя давно і надійно усталений мир.
— Ми ж не в їхню землю вторгаємося, — заперечив хтось, — підемо на поміч тим, супроти кого зняли вони меча.
— То байдуже. Так чи інак, підемо на ромеїв і стинатимемося з ромеями, а то буде не чимось іншим — січею, порушенням укладеного ряду. Робити маємо мудріше: пошлемо — і негайно — сольство до ромеїв з такою речшщею;
“Склавини — наші кревні браття. Коли ви, ромеї, є содругами антам і волієте бути ними й надалі, відведіть рать свою за Дунай, облиште землю Склавинії в супокої. Якщо цього не станеться, ми, анти, змушені будемо вийти і стати супроти вас всію своєю силою”. Зважать на се — добре, не зважать — таки зберемось і підемо. — Розумно! — почулися голоси. — Присяйбіг, і розумно, і чесно. Коли не послухаються і не заберуться восвої ясі, не ми — вони будуть винні за порушення супокою між нашими землями.
— А ще скажемо, — надумавсь і вкинув іскру до вогню Світозар, — маєте гнів на склавинів, гасіть його у січах із ; склавинами на своїй землі. Приставай на се, княже! Приставай! І щоб сольство не марнувало дні на путях до Константинополя, — підказав хтось із старійшин, — посилай його в землю Склавинську, до стратегів, що змагаються зі . склавинами.
— Ні, — перечили інші. — В оба кінці посилай нарочитих: і до стратегів, що плюндрують Склавинію, і до імператора. Так буде певніше. Келагаст підніс меча, а діждавшись тиші, сказав:
—Чи всі пристаєте на се? Усі!
То так і зробимо: пошлемо слів своїх в оба кінці, а тим часом гуртуватимемо рать.
— І поставмо її на обводах, — порадили старійшини, — най бачать ромеї і знають: ми можемо й переступити їх, ди не заберуться зі Склавиніїї
— Розумно! Поставмо рать на обводах! Побачать — закрутять сідницями, і найперше ромейські стратеги!
Келагаст не відпирався. В ньому заговорив дух мужа, що прагне звитяги, і він з усім і всіма погоджувався. Бачив-бо: се і є та нагода, коли зможе явити себе світові. Убоїться імператор і піде зі Склавинії по добрій волі — усі знатимуть: примусили піти анти; дійде між антами і ромеямв до січі — знов знатимуть: слов'яни взяли гору над ромеями тому, що там були анти, а вів антів князь Келагаст. І най посміє тоді попрікнути в чомусь Даная чи нагадати зайвий раз: ти — князь до пори до часу. Сильних не судять, а здатних узяти гору над таким супостатом, як ромеї, не зрікаються.
XXXVII
До стратегів, що стояли на чолі ромейських легіонів у Склавинії, послали інших слів. Світозарові ж, яко знаному в стольнім городі Візантії, порадили правитися в Константинополь. Та й сам він не перечив. Одне, не дуже певен був, що стратеги ромейські послухаються антських слів і підуть із Склавинії без дозволу імператора, а друге, він, Світозар, справді добре знаний у Константинополі, йому легше буде доступитися до імператора, ніж комусь іншому з антського сольства. Якусь вагу у виборі сольської місії мало й те, що ніхто не був так обізнаний із норовами ромейських слів, як він. Заприсягтися може: рішенець імператора про ратний похід чи його припинення залежить не так від імператора, як від тих, що обертаються довкола нього. А серед таких, що стоять близько до імператора, немало його, Світозарових, навчителів, як і содругів по альма-матер. На них і покладає надію. Хай не всю, та все ж не останню.
Коли прибув до Константинополя та заговорив із сольськими про свою місію, не міг не завважити: ромеї подивовані, ба сполошилися, чуючи з уст свого виученика наміри антів втрутитися у їхню суперечку з склавинами. Той сполох швидко пішов гуляти по Августіону і не обминув, звичайно, аварського сольства, яке за Маврикія постійно перебувало в Константинополі. А від тих довірених слів Світозарова місія не забарилася стати набутком каганових вух і в сумнівній, як на його розсуд, версії. Бо не тільки Таргіт доповідав йому, доповіли й послані до Склавинії вивідники, і, що найбільше бентежило дух Ясноликого, запевняли, ніби їм достеменно відоме інше: анти, лишаючись вірними соузницькій домовленості, подають поміч: ромсям і вже тоді, як здолають склаиинів, підуть купно з ромеями на аварів.
“Знай, Ясноликий, — застерігали, — дружини антських князів стоять на обводах Склавинської землі в Карпатах і ось-ось підуть по ній лавами”.
Різнобій звідів не міг не зродити в кагановім серці сум'яття, а відтак і люті: як сміють одні з другими іти в Склавинію, топтати комонями її землю? Хіба забули: Склавинія — його земля! Він був там, володів нею, а те, що пі: шов звідти, не є ще резоном. Пішов із власної волі, як і прийде брати данину з неї яко з поверженої в січі також.
— Небо свідок тому, — висік іскру і зродив полум'я, — цього не можна так лишати.
— Ано! — підхопилися покликані на раду терхани. — Цього не можна так лишати!
Їх підтримали недавні отроки, передусім ті з них, що встигли відзначитися в січах і стати привідцями в турмах, а відтак і радниками. І

читати