Завантажити

Он як торжествують, відчувши себе звитяжцями, і як возносять привідцю свого аа те, що мудрістю своєю проклав путь до таких звитяг. А то знаменна прикмета. Що пам'ятне серцю, те пам'ятне надовго, тим паче коли та пам'ять — утіха для всіх.
Дзвенить веселіє повсюду, квапляться сородичі каганові, ставлячи намети, готуючи застілля. Буде-бо великоханське торжество, і таке, якого роди аварські, далебі, й не знали ще. З тої нагоди обрано найліпше місце в землі Гепідській — на узвишші, що підходить до самого Дунаю й возносить усіх не лише над його голубінню, а й над світом, звезено з підклітей гепідських стільки яств та напоїв, стирловано стільки отар овець, що ними можна уситити люд Дакії й Паннонії, разом узятий. Воно й не дивина: на торжество кличуть усіх, причетних до звитяги. А їх буде та й буде. Тож дбають не лише про застілля, а й про привілля, як і про житло. Звідтам, де стане стійбище каганове, і з ближніх до нього околій відселено всіх до єдиного гепідів. На чільнім місці возведено великоханський намет, поряд — намети тих, що завжди мають бути під рукою в хана, за ними — житла його жон та дітей. Супроти великоханського намету і на чималій відстані від нього — надійно захищені від негоди столи, за якими повелитель аварів прийматиме іменитих гостей, ще далі — наметиопочивальні, а вже по околіях — житла для всіх із роду Баянового і тих, що готують застілля та прислуговуватимуть на торжестві.
Кликались на визначений день і гості. Коли той день настав, Баян не міг не потішитися з шани, якої удостоювався він не лише від своїх, а й від сусідів. Король Алвоїн привів із собою стільки лангобардських герцогів та баронів, що з них можна було б зрихтувати турму. Диво невелике: спільно брали гору над гепідами, чом не повеселитися тепер купно з побратимами і не воздати належне такому побратимству. Франкський король Сигеберт утримавсь від гостини, сольством відгукнувся на запросини нового сусіди. Однак чисельність його сольства, челяді, що прибула із сольством, недвозначно казали: він розуміє значимість звитяги, що її здобули авари над гепідами, як і значимість воседля аварів на гепідській землі. А того доста Баянові. Не ждатиме ж величальників від імператора ромеїв. Імператор хай посидить у себе в Августіоні та помислить тепер, кого втратив він, зрікшись соузу з аварами, і кого придбав собі в особі аварів, що сіли в Подунав'ї.
Досі гості бачили кагана у великоханському наметі, на ьйкладеному килимами столі. Нині виїхав назустріч їм верхи і в супроводі хакан-бега, радників та терханів. Був, як колись, ясноликий і величний, та, на відміну від того, колишнього, незвично веселий і збадьорений, піднесений духом, а відтак доступний і приязний.
Та доступність спонукала лангобардів, як і франків, до бесіди.
— Вітаємо кагана і його роди з блискучою звитягою.
— І з воседлям на взятій мечем і сулицею землі також.
— Каган, бачимо, став міцно над Дунаєм, — лестили франки, — сподіваємось, і надовго.
— Як уподобаємо землю, що стала нашою, та як миритимемо з сусідами.
— Сусідів не вибирають, достойний, а сусідами шукають стезю, що веде до замирення.
— Ано, — пристав до тієї бесіди й король лангобардів. — Хто знаходить таку стезю, той живе у мирі й благодаті. А земля тут, кагане, така, що ліпшої годі й бажати. Сухе дерево встромиш навесні — і росте. Пощо правитися кудись Ї шукати іншу?
' ' Урочистості почалися з величання Баяна родами і турмами аварськими. На вигоні, перед великоханським наметом і далі вздовж наметів, вишикувалися по один і по другий бік вої аварські на добірних, суспіль гнідих, з буйними білястими гривами комонях, далі від вигону — теж по один і по другий бік — тлумився інший аварський люд. Поява кагана, а куппо з ним і найбільш достойних пошанування терханів, радників та гостей була зустрінута голосними, довго не вмовкаючими здравицями. Необізнаним із річчю аварською гостям важко було второпати, що саме виголошують вони, та по тому, що було написано на ликах воїв, як і всіх інших, по високо піднятих до неба мечах, по тому, зрештою, як ставився до всього, що діялось довкруж, сам каган, неважко було догадатися: авари віддають данину хоробрості і мудрості свого привідці і віддають на всю широчінь вдячних сердець.
Дивуватися з того годі, перечити — тим паче. Земля Гепідська — благодатна, це правда. Он яка ріка котить у пониззі хвилі, он які доли стеляться довкруж і які зела на долах. Чи за таке привілля і за таку багатообіцяючу благодать не варто пошанувати привідцю, що мужністю своєю і розумом своїм вивів роди в землю обітовану і до почайн обітованих? Бігме, це кожному зрозуміло, як те, що зараз білий та погожий день.
Урочистості, як і звеличання, не вичерпали себе на плацу перед святковим людом і святковими турмами, вони продовжувались і за столом, з тією хіба одміною, що тут не обмежувались словесними величаннями, до пишних слів і а учтивих поклонів додавали й дари. Король франків повелів слам своїм передати каганові Баяну як знак особливої його прихильності і визнання

читати